КУРС розпочинає цикл публікацій про вілли і пансіонати Гуцульщини, збудовані до Другої світової війни. Ці унікальні дерев'яні, рідше кам'яні, споруди поєднували здобутки тогочасної європейської архітектури з самобутнім гуцульським народним стилем. Витончені, елегантні, неповторні, вони або не пережили воєнного лихоліття, або ж виявилися чужими й непотрібними в радянську епоху. Але залишилися документи, світлини, людські історії…
Саме Ямну, що поблизу Яремче, можна вважати, певно, найбільш патріотичним курортом Гуцульщини у міжвоєнний період минулого століття. В 1928 році тут відбулося віче за ініціативою посла до польського сойму Мілени Рудницької, на якому виступали голова УНДО д-р Дмитро Левицький, посол до сойму, його віце-маршал і голова українського соймового клубу Володимир Загайкевич. В Ямні мав свою віллу батько провідної учасниці ОУН, довголітнього в'язня польських і більшовицьких таборів Катрі Зарицької-Сороки, професор Мирон Зарицький. І саме сюди 4 серпня 1934 року приїхав Г. Мацейко після атентату на міністра Б. П'єрацького. Звідси члени ОУН перевели його через кордон до Чехо-Словаччини, а Віра Свєнціцька, дочка директора Національного музею у Львові, з Катрею Зарицькою повернулись до Ямної. Тут над бурхливими водами Пруту в 30-х роках ХХ ст. на скелі вибили метровий тризуб.
В околиці Яремче приїжджали відомі художники. Місцеву церкву Івана Милостивого та чудові краєвиди Ямної малювали такі майстри пензля, як Леон Вичулковський, Олекса Новаківський, Олена Кульчицька, Степан Луцик. Зберігся дереворит церкви в Ямній Франца Ржержіли. Залишились також пейзажі Ямної пензля Іванни Нижник-Винників, яка згодом емігрувала до Франції.
Найбільшим пансіонатом у Ямній у міжвоєнному періоді був будинок відпочинку фінансових урядовців «Горгани» на 40 кімнат. Функціонували також «Оаза», «Калина», «Яворник», «Марія», «Веселка». Гості робили прогулянки до Скель Довбуша, до водоспаду Капливця, піднімались на гору Маковиця, оглядали камінь Краттера і віадуки.
В 20-х роках минулого століття в Ямній вже працювала вакаційна оселя Станіславської чоловічої гімназії, де відпочивали також учні-гімназисти з Тернополя, Чорткова і Рогатина. Тоді ж вирішили звести тут репрезентативну оселю для всіх українських вчителів Галичини. Для цього в 1928 році поблизу шосе і посілостей Миколи Якуб'яка придбали ділянку площею 1859 м кв.
До складу Ради філії Товариства Взаємної Помочі Українського Народного Учительства, яка організувала збір коштів та будівництво оселі «Маковиця», входили голова – д-р Іван Рибчин, заступник голови – Олег Целевич, секретар – д-р Іван Велигорський, скарбник – д-р Сава Никифоряк, члени – Ілля Никифорук і Микола Лепкий. Під їхнім керівництвом закупили лісоматеріали частково у громадського уряду села Дори, частково в державнім лісі у Микуличині, решту – з громадського лісу в Ямній. В середньому платили за 1 м куб. дерева 18-20 злотих. Протягом 1931 року був готовий високий фундамент, викінчений зруб і дахове в'язання. В квітні наступного року віллу накрили дахівкою.
З липня 1932 року оселя почала приймати перші вчительські родини, які приїхали в гуцульський край на відпочинок (цікаво, що офіційно документи й архітектурний план оселі затвердили лише в 1934 році). У великій світлиці-їдальні площею 72 м кв. збиралось поважне товариство для дружніх бесід і забав. Оселя мала 31 кімнату для гостей, з них 6 кімнат великих, у яких можна помістити по 6 осіб, 13 кімнат середньої величини на 3-4 особи кожна та 12 малих кімнат на 2-3 особи.
Д-р Сава Никифоряк подарував оселі «Маковиця» радіоприймач. Вже в 1932 році тут відбулися такі імпрези: три вистави театру ім. Тобілевича, концерт Марії Сокіл, концерт українського хору «Думка» зі Станіславова та гуцульське весілля.
Як розповідала авторці цієї публікації уродженка Ямної (нині вже покійна), майстер-каменотес Євдокія Німчук, вчителі часто запрошували їх, членів осередку місцевої «Просвіти», до оселі «Маковиця». Там «просвітяни» ставили свої вистави, давали концерти, інсценізували гуцульське весілля.
Неодноразово в «Маковиці» відпочивав видатний письменник, педагог Богдан Лепкий. Востаннє він перебував на Яремчанщині влітку 1938 року. Про пам'ятну зустріч з письменником у Ямній розповів тернополянин Богдан Довгань. За словами пана Богдана, Лепкий тоді дуже сумував з приводу смерті дружини. Про відпочинок в оселі «Маковиця». «Письменник любив ходити в бронзових штанах-пумпах, капелюсі, у білій сорочці та камізельці, – розповідає Богдан Довгань. – Курив перламутрову файку, що передавалась з роду в рід Лепких уже кілька століть. Донині пам'ятаю вірш, який читав при місяці на спацируванні поет:
Не прошу любові,
ані ласки,
Бо любові випрохать
не мож –
Будь мені, як
королева з казки,
Що заснула серед
срібних рож.
Будь мені, як тая
біла дама,
Що по замку
в тиху північ йде,
Будь мені,
неначе скарб Сезама,
Ключ пропав…
Ніхто не віднайде…»
В період Другої світової війни будівля пансіонату була пошкоджена. На жаль, у 50-х роках ХХ століття вчительська оселя «Маковиця» в Ямній була зруйнована остаточно. Та навіть за короткий час свого існування пансіонат, який став справжнім осередком української культури, залишив гарний і вагомий слід в історії Гуцульщини.
Якщо Вас цікавить житло і відпочинок у Карпатах, Вам допоможе сайт karpaty.ua – безліч цікавих пропозицій!
Світлана Флис, краєзнавець
