Дванадцятирічна Анастасія опинилась у школі-інтернаті після того, як її батько помер, а мати почала пити. Ми не публікуємо прізвище Анастасії, бо вона неповнолітня.
Два роки тому у неї з’явилася подруга, котра відтоді допомагає дівчині поступово змінювати своє життя.
Коли 30-річна бізнес-консультант Марія Квітковська вперше відвідала школу-інтернат Анастасії в селі Великоловецьке, розташоване за сто кілометрів на південний захід від Києва, вона зрозуміла, що такі візити "не можуть бути одноразовою акцією". Вона вирішила стати другом Анастасії, підтримувати її і постійно відвідувати.
Квітковська каже, що "дітям потрібно мати свого особистого дорослого".
Вона – волонтер ініціативи "Мій друг", яку громадська організація Detdom.info заснувала вісім років тому з метою допомагати дітям, котрих забрали з неблагополучних родин і які тепер живуть в інтернатах.
Мета програми "Мій друг" – надавати індивідуальну підтримку дітям, а також знайти для них дорослих друзів, на яких вони зможуть покладатися. У проекті задіяні понад сто волонтерів різного віку та професій. Вони відвідують дітей в інтернатах в Київській, Полтавській та Житомирській областях, організовують для них заходи, а також допомагають долати побоювання та складнощі.
Безумовна любов
Анастасія – тихенька дівчина, що любить школу, адже там можна навчитись новому, а також мріє про подорож до Сполучених Штатів. Як і інші діти з інтернатів, Анастасія рідко посміхається і неохоче спілкується з іншими. Квітковська вважає, що ці діти закриті, тому що знають, що "вони нікому не потрібні, так само, як і їхні емоції".
Вона розповідає, що в Анастасії підвищений рівень тривожності, адже вона усього боїться.
"Іноді вона телефонує мені до тридцяти разів поспіль", – розповідає Квітковська.
В Україні батьки, чиї діти живуть в інтернатах, можуть зберігати батьківські права. Іноді вони відвідують дітей і забирають їх додому на вихідні або канікули. Незважаючи на складні ситуації вдома – бідність, пияцтво та байдужість батьків, – більшість дітей люблять їздити додому і завжди з нетерпінням чекають на цей момент.
Квітковська переконана, що це пояснюється тим, що любов дітей до їхніх батьків – безумовна.
“Якими б не були їхні батьки, вони завжди будуть їх любити і будь-що будуть намагатись заслужити їхню любов”, – розповідає вона.
Квітковська й Анастасія не проводять час наодинці, адже волонтер не хоче конкурувати із мамою дівчинки, а навпаки – допомагає їм зміцнити стосунки. Як правило, вони спілкуються в інтернаті або ж у Анастасії вдома, разом з її мамою.
Дівчинка каже, що Квітковська – хороший друг, адже приділяє їй увагу і допомагає в складні моменти.
Анастасія розповідає, що її стосунки з мамою значно покращились, відтоді як вона зустріла Квітковську. Її мама припинила пити і забирає Анастасію додому кожні вихідні.
"Вона (Квітковська) багато з нами говорила, і ми усвідомили деякі речі", – розповідає дівчинка.
Тепер мама Анастасії хоче забрати її додому з інтернату назавжди.
Відбір волонтерів
Альона Гребеннікова, координатор ініціативи "Мій друг", розповідає, що після багатьох років волонтерства і відвідування інтернатів вона зрозуміла, чого насправді потребують діти.
"Вони не відчувають нестачі цукерок. Їм не вистачає любові, уваги та турботи", – розповідає вона.
Тому, окрім організації культурних та розважальних заходів, а також матеріальної допомоги, в 2009 році Detdom.info запустили ініціативу, щоб знайти для дітей дорослих друзів, які б їх підтримували.
Хоча, на перший погляд, знайти спільну мову з закритою дитиною непросто, Гребеннікова вважає, що "не так вже й складно із кимось дружити".
Проте участь в такій програмі все ж велика відповідальність, тому волонтерів для неї відбирають ретельно.
Щоб стати "старшим другом", волонтери мають заповнити анкету, пройти співбесіду та дводенний тренінг. На ньому Гребеннікова та інші координатори розповідають про психологію дітей з інтернатів, а також про завдання старшого друга.
Гребеннікова розповідає, що важливо слухати дітей, познайомитись з ними ближче, визначити, як їм можна допомогти, і розробити для себе план дій. Допомога волонтера зазвичай передбачає дружню підтримку, поради щодо навчання, а також розвиток соціальних навичок.
Організатори також радять не "купувати" дружбу: спочатку стати друзями і вже після цього дарувати дітям подарунки.
Довготривала дружба
Очікується, що дружба, побудована через проект, триватиме довго. Так само як батьки, що допомагають дітям, коли вони дорослішають, волонтери мають підтримувати молодших друзів протягом усього життя.
За вісім років існування "Мій друг" допоміг більш ніж 150 дітям.
Андрій Кузьмич, 22-річний студент, – один з таких дітей. Коли йому було 17, Кузьмич жив в інтернаті в Полтавській області. Завдяки програмі він зустрів подругу, котра наставляла його, а пізніше стала хрещеною мамою. Вони досі підтримують зв’язок, і Кузьмич їй дуже вдячний. Він розповідає, що не був би тим, ким є, якби не допомога подруги.
"Вона підтримувала мене у будь-якій ситуації", – розповідає хлопець.
Волонтери завжди спонукали його вчитися, бути цілеспрямованим і планувати своє майбутнє. Сьогодні він вчиться в аграрному коледжі в Полтаві і наголошує, що не зміг би туди вступити, якби не мав цих друзів.
Він каже, що дуже змінився завдяки спілкуванню з волонтерами.
"Вони всі були різними, і я навчився знаходити спільну мову із будь-ким", – каже хлопець і додає: – Я став відкритим і сміливим".
Квітковська вважає, що діти, що живуть в інтернатах, не мають близьких стосунків і тому не можуть навчитися їх будувати. Тому вона переконана, що "кожній дитині потрібна родина".
Хоча волонтери не можуть замінити батьків, вони допомагають своїм молодшим друзям настільки, наскільки можуть.
Тома Істоміна
Щоб стати волонтером або підтримати проект, звертайтесь до координатора Альони Гребеннікової за телефоном 050 416 12 48 або надсилайте лист на info@detdom.info. Детальніше про проект за посиланням www.detdom.info.
