– Не минуло й двох місяців, відколи народні депутати склали присягу, але Рада вже встигла відзначитися гучними скандалами. Зважаючи на відгуки українців, зокрема у соцмережах, ставлення до парламенту не надто змінилося. Цирк, божевільня… – ті самі оцінки, що й раніше. Ви були нардепом і минулого скликання, можете порівняти з нинішнім? Щось таки змінилося якісно?
Минула Верховна Рада була здебільшого антиукраїнська. Але й більш передбачувана: було видно, хто свій, хто чужий, хто союзник, а хто – ворог. І в опозиційній демократичній меншості всі якось більше цінували один одного, навіть попри певні ідеологічні розбіжності. Нинішня Верховна Рада начебто проукраїнська: у нас 420-430 депутатів, які декларують патріотичну позицію, але, я би сказав, що при цьому вона сьогодні менш народна. Тобто нинішній парламент навіть більш проолігархічний, ніж минулий. Так, навіть після Майдану. Отакий когнітивний дисонанс: українці справедливо очікують від нової, післямайданної Верховної Ради реформ, дієвих кроків, дотримання стандартів європейського парламентаризму, а отримують якусь суперечливу картинку, з якої, втім, зрозуміло, що чинна Рада за своїм стилем і підходами до роботи нічим особливо не відрізняється від старої. Принаймні поки що.
– Ключова річ: у підходах до прийняття рішень, до взаємодії депутатів з керівництвом фракцій є зрушення?
Боюся, що зараз Верховна Рада взяла все найгірше з того автократичного, януковичівського стилю минулого скликання: як хтось сказав, так і правильно, і всі інші повинні просто цьому рішенню підкоритися.
– А хто цей "хтось", якщо конкретніше?
Рішення мали б прийматися у Верховній Раді депутатами, та частіше приймаються, я думаю, на рівні Кабміну і Адміністрації, а Верховна Рада перетворюється на формальних статистів. Але я навіть про інше. Якщо люди мали сподівання, що зараз Верховна Рада проукраїнська і буде захищати інтереси українців, всього суспільства, то, насправді, все навпаки: ця Рада не буде захищати інтереси звичайних людей, вона буде в першу чергу захищати інтереси великого бізнесу, який розправив плечі. Після втечі Януковича, який створив "Сім'ю", що щемила всіх, дозволяючи годуватися одній-двом олігархічним групам, сьогодні почали дуже швидко рости інші групи, які перехопили ініціативу.
– Інші – це які?
Це Пінчук, Коломойський, Юрашев, той же Льовочкін…
– Але могутності монопольного становища "Сім'ї" ніхто не досягнув. Ці групи конкурують.
А це питання дуже відносне. Рівень могутності визначається владою і можливістю через владу проштовхувати рішення на свою користь. Не тільки рішення, які стосуються бізнесових чи фінансових питань, а й кадрових питань, впливів на правоохоронну, фіскальну систему. Ці всі впливи і формують могутність, а потім вже дають "плоди" у фінансовому вимірі, в перерозподілі державних активів в інтересах тієї чи іншої групи.
Верховна Рада була сформована за принципом партійних списків, за принципом змагання грошей на виборах, за принципом – хто більше заплатив, хто більше контролює засоби масової інформації, той і перемагає. І от ми отримали сьогодні таку Верховну Раду – проукраїнську, але антинародну, яка в першу чергу захищає не суспільний інтерес, а інтереси партійних донорів.
На превеликий жаль, ті, хто сьогодні зайшов у парламент – і я маю на увазі не гарнір статистів, які просто голосують, як їм кажуть, а лідерів, керівників фракцій, – поки що дуже чітко займаються саме цим – відстоюванням інтересів спонсорів-олігархів. Тому нехтують процедурами, елементарними нормами закону про регламент, не рахуються з іншими точками зору. Бо формально голосів для протягнення будь-якого рішення у більшості вистачає, і це лише питання техніки – змусити всіх виконувати вказівку. Зрештою, знову повертається ганебна практика кнопкодавства. Причому це роблять люди з фракцій, з якими ми в минулому скликанні разом боролися проти цього свинства, ночували в парламенті… Є совість взагалі?
– А все ж, як показала та ж бюджетна ніч, не завжди рішення даються більшості легко. І в провладних фракціях є незадоволені. А як почувають себе позафракційні в такому розкладі? Ось ви зі свою колегою з партії "ВОЛЯ" маєте однодумців?
Є певна кількість притомних депутатів, які вважають, що власна позиція парламентаря є вагомішою і важливішою, ніж сліпе вислуговування перед тим, хто забезпечив потрапляння у парламент. Є такі люди.
– От із середовища Коломойського депутати поводяться досить незалежно – Філатов, Береза та інші. Є "дисиденти" і в фракціях більшості – Лещенко, Наєм, Заліщук… Ви з ними часто були в одній кампанії, заяви робили подібні. Це якась постійна співпраця?
Щодо цієї групи, то вони справді іноді поводяться незалежно у питаннях, з яких вони не погоджуються з урядом. Але що стосується інтересів ФПГ Коломойського, вони їх захищають, навіть якщо це суперечить інтересам простих українців, суспільства в цілому. Ми ж усі давали присягу, що будемо відстоювати інтереси громадян України, а не великого бізнесу. Тому, я думаю, в цій частині у нас є трохи відмінність. А те, що в окремих питаннях у нас погляди можуть збігатися, то це нормально.
На моє переконання, це дуже добре, що і в більшості сьогодні є депутати, які здатні незалежно демонструвати свою позицію. Це реально заслуговує на повагу. Особливо це стосується тих депутатів, які обрані за списком політичної партії і повинні були вступити у фракцію, бо інакше могли втратити депутатський мандат. Ті ж депутати, які потрапили у фракцію, бо домовились за певні свої інтереси, автоматично втратили свою незалежність. Бо у випадку непослуху їм ті інтереси дуже швидко підріжуть.
Щодо нас з Іриною Сусловою, ми є представниками партії "ВОЛЯ" і не маємо якихось зобов’язань: нам ніхто не робив послуг, ми не просуваємо свої інтереси. У парламенті ми сьогодні не лобіюємо ніяких інтересів, крім інтересів здорового глузду, відновлення миру в Україні, незалежності, стабільності і європейських правил гри. І ми чітко бачимо, які законопроекти відповідають таким вимогам, а які лише імітують. Тому багато чого ми не сприймаємо.
Українці сподівалися, що отримали нарешті свою Раду, що вона робитиме все, як треба. Але так не виходить. І якщо раніше заважали регіонали, а наших була меншість, то що ж заважає сьогодні, коли "наших" – конституційна більшість? А сьогодні виборцям розказують, що у нас в країні війна, тому податки будуть більші, жити будете бідніше, але хабарі не забувайте платити, бо ж систему не поміняли, і нагинати продовжують у кожному держоргані, і з реформами не поспішають, тільки говорять про це багато… І від того всього в громадян просто якийсь розрив у мозку. А найгірший наслідок – розчарування.
– Але ми справді маємо війну. Можливо, у словах того ж Яценюка є сенс? І сьогодні не час панькатися з регламентами, це час швидких і не завжди популярних рішень?
Я би хотів, щоб ми не підміняли поняття. Якщо би від того, що ми приймали бюджет наосліп, вночі, голосували ні за що, справді залежало бодай щось у цій війні, тоді я погоджуюся: так і треба було зробити. Але усе це не мало до війни ніякого стосунку, не треба обманювати народ. Депутати могли зібратися і наступного дня, і через день: нічого не заважало… Причина того поспіху проста: частина людей з більшості просто планували наступного дня вилітати на Новий рік. У них уже квитки – і все решта їм до одного місця. Тому коли ми говоримо про війну, то вона має стосуватися всіх – і депутатів також. І вони мають працювати, а не чухати кудись. Мають сидіти і вивчати документи, голосувати, а не перетворювати парламент на абсурд. Бо інакше навіщо взагалі та Верховна Рада?
А ще хотів би до слова: от прем’єр говорить про рішучі дії, відповідальність, чесність. Але при цьому він персонально обіцяє у законі деякі важливі норми, а потім вони зникають. Я говорю про трансфертне ціноутворення. Будь-який олігарх сьогодні має пільгу до 2018 року при експорті зерна, труб, прокату, металу, хімії… Вітчизняне підприємство-виробник продає продукцію офшорній компанії по собівартості і сидить у збитках, а офшорна компанія продає кінцевому споживачу за реальною біржовою ціною. І прибуток, по-перше, не оподатковується, а по-друге, залишається за кордоном. Ми хотіли цю лазівку закрити, але її фактично продовжили до 2018 року. Така сама ситуація з біржами: домовилися, що ціни для кожної з груп експортованих товарів будуть визначатися на міжнародних біржах, а в законі слово "міжнародні" зникло. Тобто уряд сам призначатиме біржі. Це можуть бути Київська товарна чи Українська універсальна біржі, які олігархи можуть контролювати й маніпулювати ними, щоб отримати потрібну собі ціну. Просто тепер олігархи не в податкову будуть ходити, а в Кабмін – домовлятися, на яких біржах вони будуть встановлювати ціни. От і все.
Тому коли ми говоримо, що треба бути швидкими і рішучими, то, звичайно, що треба. Але ж треба і не брехати. Треба робити кроки, які відповідають тому, що ти говориш. Хай Яценюк підніме стенограму і подивиться, що він говорив, а що зроблено насправді.
– Цю Раду можна якось повернути до тями? Громадським тиском, наприклад? Добуде Рада каденцію, на Вашу думку?
Я говорив ще восени, що, обираючи Раду за старим виборчим законом Януковича, ми отримаємо в парламенті нардепів, які захищатимуть інтереси вузького кола осіб, кількох кланів, а не суспільства. І тому ця Рада вже приречена. Очікування суспільства і інтереси кланів, які провели в Раду свої групи, надто різні. Звідси – парламент не добуде до кінця каденції.
А щодо спроб вплинути, то вони є, але влада сьогодні таврує мирний протест людей як "пособництво агресору", "роботу на Кремль".
– Тобто ви вважаєте, що війну на Сході влада вже перетворила на інструмент внутрішньої політики і маніпуляції громадською свідомістю?
Це очевидно.
Ми сьогодні маємо п’яту колону в парламенті, яка зацікавлена в безладі. Це "Опозиційний блок". Але, захищаючи інтереси олігархів, багато фракцій теж мимоволі додають цій п’ятій колоні втіхи. А люди, які виходять на протести, звичайно, не прагнуть ні дестабілізації, ані працюють на Москву: вони просто добиваються того, що парламентарі їм обіцяли. Це природна реакція обманутих виборців, а не рука Кремля.
Ми наполягали: не робіть цих дурниць, ви створюєте передумови для соціального вибуху і потім самі будете з цим боротися. Потрібно ефективно використати наявні резерви і ресурси, а не добивати економічно людей, які вже на межі злиднів. Інакше ризик вибуху стає небезпечно високим. Але влада віддає перевагу риториці про руку Кремля. Це повний абсурд.
Маємо чітко усвідомлювати, що сьогодні наш ворог – набагато сильніший, ніж режим Януковича. Це безжальний зовнішній агресор. А другий, внутрішній, фронт – це боротьба з бідністю. Так, воювати на два фронти складно. І недооцінка складності становища може поховати цю Раду і владу, в якій деякі люди вже почуваються так самовпевнено, як колись Янукович. Мовляв, мають конституційну більшість, можуть ігнорувати опонентів, експериментувати з ким і чим завгодно. Янукович вже доекспериментувався. А він був потужніший, ніж будь-який з олігархів, який має свою фракцію нині в Раді. Люди можуть змести усіх. Змели Януковича – і нових псевдоянуковичів тим більше знесуть…
– Ви недавно відвідували сесію обласної ради, коли та приймала бюджет-2015. Читали його? Як оцінюєте?
Я дуже уважно дивився цей бюджет напередодні сесії. І, до речі, попередній варіант дуже відрізнявся від того, який було роздано на сесії і прийнято облрадою.
У попередньому варіанті значна частина видатків були нижчими, ніж у 2014-м році. А на сесії роздали варіант, в якому ці показники відкоригували у бік збільшення. Маю на увазі такі важливі напрямки, як освіта, медицина, соціальний захист. В ухваленому бюджеті ці видатки трішки більші, ніж у попередньому році. Бачу, що цього досягли за рахунок зменшення кількості освітніх закладів, які планувалося передати на утримання області. Правда, це не дало значну економію: видатки підняли десь на 2-3% у порівнянні з минулорічними. В кожному разі, краще жити з більшим кошторисом, ніж меншим.
Але коли ми говоримо про стратегічні речі, як, наприклад, про обіцяну децентралізацію, то цього не відбулося. Про що і свідчить такий бюджет.
– Сьогодні, коли йдеться про децентралізацію, в уряді кажуть: так чому ж, ось ми вам дали місцевий податок на нерухомість, акциз, формуйте дохідну частину, витрачайте її на свій розсуд, це і є реальна децентралізація.
Давайте ми перекладемо це все зрозумілою мовою. Наш державний бюджет став суттєво більшим, ніж був минулого року. А обласний бюджет залишився практично таким, як був. При цьому уряд сказав, що значну частину захищених статей – доплати вчителям і лікарям, безкоштовні підручники в школах, харчування дітей, оплата за енергоносії тощо – тепер будуть оплачувати місцеві бюджети. Якщо громади матимуть на це гроші. Тобто, каже уряд, маєте гроші – платіть, не маєте – збирайте податками на акциз і житло зі свого ж населення, а не хочете – не збирайте і не платіть, це ваш клопіт. Така в нас децентралізація.
Але хіба це справжня децентралізація? Так ви віддайте місцевим радам частину ПДВ, віддайте ті податки, які є бюджетоутворюючими! А не сумнівні збори, які невідомо чи наповнять бюджети.
Ось в держбюджеті закладено 3 млрд грн на так званий регіональний розвиток. Гроші ділити буде уряд. Але якщо в нас децентралізація, то логічно було б у бюджеті прописати розподіл цих коштів між регіонами – пропорційно кількості населення, наприклад. І тоді кожна обласна рада знатиме, що в неї є 250-300 млн грн на проекти розвитку. А сьогодні Кабмін або дасть, або не дасть – стара схема. І в чому тут децентралізація? Така сама історія з дорогами. В Україні цього року на дороги передбачено 3,4 млрд грн і ще 800 млн дол. кредиту від ЄБРР. Ділитиме кошти між областями уряд.
Підсумок: на жаль, децентралізація, якої всі так прагнули, в країні наразі не працює.
– У парламенті сьогодні десяток прикарпатських нардепів. Можна сподіватися ефективного лобізму інтересів власне регіону? Чи фракційні і партійні бар’єри подолати не виходить? От минулого скликання була міжфракційна "прикарпатська" група…
Так, у минулому скликанні ми мали таку групу, але говорити про її ефективність не випадає: тоді ми не мали впливу на владу і прийняття рішень. Ми владі тоді протистояли, і годі було сподіватися від неї поступок.
Тепер ми також створюємо групу "Прикарпаття", до якої погодилися увійти всі нардепи з Франківщини. Обговорили бачення, підходи і цілі. Одностайно зійшлися на тому, що не може бути ніяких політичних перешкод чи бар’єрів у відстоюванні важливих для краю питань. І визначили три пріоритети.
Перший – це дороги. Ми всі розуміємо, що після тимчасової втрати Криму Карпати, зокрема і Франківщина, залишаються фактично єдиним рекреаційним регіоном країни. І при цьому тут чи не найгірші дороги. Тому ми зобов’язані донести цю думку в усі потрібні кабінети, щоб область отримала фінансування на шляхи.
Другий пріоритет – участь області в пілотному проекті з євроінтеграції. Цього року Вінницька та Івано-Франківська області мають нагоду взяти участь в такому проекті, що дасть можливість привести максимальну кількість процедур, стандартів, підходів, стосунків між місцевим самоврядуванням і урядовою та президентською вертикаллю у відповідність до європейського законодавства і апробувати, як ці механізми працюють. З боку європейських інституцій на це виділятимуться кошти, які не будуть зайвими для Прикарпаття.
Позиція номер три – екологія. Передовсім ідеться про задавнену загрозливу ситуацію в Калуші.
Ми домовилися, що співголовами групи "Прикарпаття" будуть представники "Народного фронту" і "Блоку Петра Порошенка" Володимир Шкварилюк і Михайло Довбенко. Це логічно: одному простіше достукатися, до кого слід, в Кабміні, другому – в Адміністрації Президента. Переконаний, нам треба використати всі можливості для розвитку області, щоб мешканці відчули, що в них є гідні обранці в Верховній Раді.
Розмовляв Сергій Борис
