Влітку ми з сином стали свідками ДТП неподалік від дому. П’яний водій виїхав за межі дороги, і лише за щасливим збігом обставин його зупинив бетонний фундамент рекламної конструкції. Бо інакше він би вилетів на велодоріжку, по якій в теплий суботній день їздило і гуляло багато людей.
Тоді я дав свідчення патрульним, записав все, що бачив. І отже, вчора відбувся суд. Це був уже апеляційний суд, бо суд першої інстанції визнав водія винним за ст. 130 КУПАП (10 тис. грн штраф і 1 рік позбавлення права керування), але водій подав апеляцію.
Водій найняв зухвалого й досвідченого адвоката і домовився зі своїм другом, щоб той “взяв ДТП на себе”. Лінія захисту була така: за кермом був не я, а не знаю хто (так він казав патрульним на місці ДТП); за кермом був ось цей мій друг (так казав у суді), і цей друг справді це стверджував під присягою, дивлячись в очі судді, що за кермом був саме він; чому не назвав одразу прізвище друга, який розбив його машину, – “не знав, чи можна казати його прізвище поліцейським”; чому друг “залишив пораненого товариша в автомобілі і вирішив втікати” (розбита голова, кровотеча, зламана рука) – відповіді нема.
Я сказав в суді як свідок, що на власні очі бачив, що в авто була тільки одна особа – водій, він же підсудний. Відкрили двері розбитого авто і допомогли йому вийти інші водії, які зупинились за кілька секунд переді мною. Я сам бачив факт відкривання дверей і факт повільного, під руки, виходу водія, і кров на його голові. Ніхто з авто не вискакував і не втікав “в бік річки”. Вони двоє, тим не менш, напогягали на своїй версії.
Люди реально брешуть прямо в очі судді, витрачають купу грошей на адвоката, підставляють друга під ризик кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих показів в суді, купу часу на це все витрачають – замість того, щоб просто і чесно понести відповідальність.
Крім мене, в суді свідком був патрульний Михайло, який складав протокол. У Михайла вчора виявився хороший день, бо суддя апеляційного суду після нарадчої кімнати оголосив вирок: водій визнаний винним, рік позбавлення прав і 10 тис. грн штрафу.
Як розповів мені Михайло, на жаль, майже завжди спроби відмазатись від відповідальності по ст. 130 закінчуються вдало для правопорушників. Цього разу вийшло справедливо. Рідкісний випадок.
Я радий, що моє свідчення допомогло хоч в одному епізоді накласти справедливе покарання на людину, яка створювала загрозу мені і моїм дітям. Однак мені не дає спокою усвідомлення факту, що ця юридична норма (ст. 130) є в цілковитій суперечності з соціальними нормами, які панують в середовищі таких людей, як той водій і його друг. Реально, серед багатьох, дуже багатьох наших сусідів, знайомих, родичів це нормально – випити і сідати за кермо. Як нормально і не пристібатися паском безпеки. Вони не усвідомлюють навіть близько, чому це неправильно, погано і шкідливо для них же самих.
Покарання, на їхню думку, є надмірно суворим, саме тому вони витрачають купу грошей і хитрощів на “відмазування”, апеляції і так далі. Послуги адвоката в таких справах, як мені сказали, коштують в районі тих же 10 тис. грн. Суворе підвищення відповідальності кілька років тому за ст. 130 не змогло вирішити проблему і навіть наблизитись до її вирішення.
