Випив, украв, сів. Вийшов. Випив, украв, сів. Сансара. Чи можна з Кола вирватися? Можна.
Українці придумали не тільки санскрит. Ми знаємо, як розірвати коло приреченості, в якому кататися козаку не личить. Еней був парубок моторний. Уміємо так, щоб без сів. Тільки випив і вкрав. І хоч не ми придумали крадіжку, зате ми її вдосконалили. Бо ніхто так не вміє масштабувати.
Родзинка в тому – щоб усі. Як один. Тоді й крадіжка не крадіжка, а просто побут, стан душі нашого сукупного Адама. Хай скільки б нас було. Звичайно, всі не можуть бути один. Тому народ групофікується. І серед усіх груп є одна найголовніша. Точка, яка все тримає.
Це не ті, хто крадіжками заробляє на життя. І не ті, хто з ними бореться і теж небездоганний в цьому ділі. І навіть не багатії, які крадуть найбільше у всі роти, захлинаючись від спраги. “Наш” крадун особливий. Бо що з того, що один залізе в хату до іншого і щось потягне. Це не той. І не той, хто прийде за ним, у якого під час обшуку дещиця (чи й усе) прилипне до руки із накраденого тим. Це той, хто над ними всіма. Саме він розриває коло “випив-украв-сів”. Бо всім можна, а йому – ні. Ніяк. Це ідейний донор решти крадунів. Бо бере не лахи. Про що мова? Я довго запрягав, але поїду швидко. Ви все зрозумієте.
Мова про американський народ. Який у майкрософтах сидить і пише карлючками свої комп’ютерні програми. А ми їх тиримо. І ради тому нема. Бо найперший їх тирить той, кому не можна. Суддя. Не вірите?
А ви зайдіть у суд і спитайте ліцензію на Word. Ну, скажуть. Плив плив і приплив. Напустив диму, а як розвіялося, то нічого й не лишилось. Що ж тут такого? Всі це роблять. Тому то й роблять, що ніхто за це не судить. Нікому.
Мені можуть закинути, що наш герой тут ні при чім. Це десь там у Києві все покрали і ліцензійних програм для судів не купили. Ага. І так ця образа пече душу судді, що він її гасить тим, що теж краде. У свою чергу.
Забув додати. Серед таких багато ревних християн і християнок, які регулярно відвідують церкви та каплички. І там моляться зі скорботними обличчями. Кому такі там моляться?
Хабарникам дають мічені гроші. І ніби все нічого, шито-крито. Якби не спеціальні лампи. Так от. Такі самі сліди є і всередині. І лампа теж є. Там же. У кожного. А сам ти, скажуть, не такий? Такий. Був, поки лампа не увімкнулась. А то така штука, що вже не вимкнеш. Вона почала потроху світити і висвічувати, де в хаті накидано. А я те сміття прибираю. Бо внутрішній чоловік не хоче жити серед бруду.
