Колись людство марило тим, аби дізнатися, існує та Невідома Південна Земля чи ні. Коли два століття тому Антарктиду знайшли, мрійники прагнули досягти найпівденнішої точки планети. Врешті, безліч людей і сьогодні прагне потрапити на досі найменш вивчений і найзагадковіший континент планети.
Відчайдухи сучасності здійснюють великі наміри, задумані ще понад 100 років тому їхніми попередниками. Наприклад, лише у 2018 році американець Колін О’Бреді перетнув крижану Антарктиду від краю до краю, проходячи через Південний полюс, у пішій ході самотужки, без жодної допомоги на шляху.
Передісторія
Українці були у двохсотрічній антарктичній історії від самого початку. В експедиції 1819-1821 років, що відбулася на кораблях “Восток” і “Мирний”, що точно відомо, помічником капітана був полтавський дворянин Іван Завадовський. Є підстави вважати, що українців було більше. В експедиції підкорювача Південного полюса Роберта Скотта, що відбулася у 1910-1913 роках, був українець Антон Омельченко.
На початку 1990-х Україна отримала непересічний шанс стати антарктичною державою. Згодом вона таки змогла це реалізувати. І ось 6 лютого Україна відзначила свій черговий ювілей повернення на крижаний континент.
Повернення – бо українці були в експедиціях до високих південних широт і 200, і 100 років тому, а потім у всіх радянських експедиціях. А тепер, вже понад чверть століття, Україна щороку проводить власні дослідження на власній станції “Академік Вернадський”, а з минулої осені – зі своїм дослідним кораблем льодового класу – “Ноосферою”, який вирушив 28 січня 2022 року в перше плавання до Антарктиди під українським прапором.
Здобуття в Антарктиді власної станції, що стало наслідком мрій, прагнень і старань безлічі людей, є ключовою точкою в українській антарктичній історії. Врешті, саме завдяки цій події можливим була реалізація і мого задуму.
Задум книги виник майже 10 років тому
Мрія потрапити в Антарктиду і написати про неї книжку з’явилася майже 10 років тому. Разом із описами неймовірних краєвидів, мандрівкою через протоку Дрейка та поміж островами Південного океану у книзі детально розкрита історія пошуку та відкриття крижаного континенту, досягнення Південного полюсу, історія здобуття Україною антарктичної станції, пояснено правовий статус континенту, показано життя і роботу науковців, які займаються геофізикою, геологією, біологією, кліматологією, геодезією тощо.
Українські дослідники вивчають рухи тектонічних плит і землетруси, передбачають погоду і вивчають зміни клімату, досліджують нові види і вивчають вплив людства на екосистему континенту, спостерігають за грозовою активністю на планеті та вивчають зв’язок, а також займаються безліччю інших наукових питань.
Як вони це роблять і навіщо? Як їм живеться на станції і чому людей так вабить Антарктида? Все це мені хотілося дізнатися самому і розповісти у книжці.
Погоня морського леопарда
Разом із темами про історію та наукові дослідження у книзі описано безліч пригод. Адже їх було так багато, що все не вмістилося у паперове видання. Тому для “КУРСу” подаю історію, якої читач не прочитає більше ніде.
В одній із поїздок на острови в Антарктиці за надувним моторним човном почав гнатися морський леопард. Колеги по плаванню сказали мені про всяк випадок взяти весло і відстрашувати леопарда, якщо він підійде надто близько. Ситуація була доволі однозначна: якщо леопард наздоганяє човен, то він може прокусити його, і всі впадуть у крижану воду; або ж леопард може вхопити когось одного і затягнути в глибину. Решта людей перемерзне за кілька хвилин. Розклад був як із падінням з борту яхти “Сельма” у крижану воду Південного океану. Випадеш за борт – найімовірніше, замерзнеш на смерть. Тож краще було не дозволяти тварині підійти надто близько.
Все тривало менше хвилини. Спершу прийшло здивування, потім сміх через кумедність ситуації. Ти тримаєш у руках весло, і у тебе секунда сміху. А потім ти розумієш, що це зовсім не кумедно, і леопард вже наздоганяє. Стає трохи лячно. Але потім ти швидко морально готуєшся до зіткнення з хижаком (хоча загалом на людей він не полює). Є просто ти, леопард і весло. Однак, на щастя, мотор додає газу, леопард виснажується і відстає.
Згодом, в Україні, коли я знову звикав до натовпів людей, якось побачив п’яного, що з боєм вламувався у бар, звідки його щойно викинули. Я подумав: що робити, якщо він раптом вирішить напасти на мене? У той момент мені згадалося весло, яким можна було б відганяти потенційного нападника. І здалося, що хоч на перший погляд Антарктида небезпечніша, проте там часто все значно простіше та однозначніше, і це очищає тебе від зайвих складнощів…
Читайте також: Пункт призначення – Антарктида, станція “Академік Вернадський”
