Популізм і турбота на словах не врятує українців від коронавірусу та економічної кризи, а тим більше від війни. Весь світ конструктивно і дуже вперто бореться за людське життя. Можливо, аж надто радикально, бо ціна цієї боротьби вимірюється мільярдами збитків для економіки. Однак ніхто не хоче брати політичну відповідальність за смертність, бо це важко: ми надто добре жили, щоб так “тупо” помирати.
Українці в патовій ситуації: зруйнована медицина, війна, люди ворога при владі, крах економіки, який очікується за лічені тижні.
З цього всього залишається “романтично” боротися за життя, на порядку денному коронавірус, а далі побачимо, чи не прийдеться шукати кусок хліба.
Зараз ми всі надії покладаємо на медиків, ми віримо, що вони нас захистять, полікують і самі виживуть. Надіятися можна, але ми забули про головне – що заробітна плата українського медика в середньому 5000 грн. Ми – не Італія, не Америка і навіть не Польща. Ми країна, де медик заробляє менше, ніж прибиральниця, де серед самих медиків дуже непроста ситуація. Одні йдуть у відпустку, а інші – лікувати та волонтерити, щоб виконувати роботу. Повна жертовність, яку можна цінувати і дуже натхненно репостити у соціальних мережах, але всі ці люди мають сім’ю, дітей і родини.
І не дивно, коли медики масово почнуть брати відпустки, оформляти лікарняні, бо вони, як ми всі, всі хочуть жити, а влада буде кидати молодих студентів в інфекційні лікарні і показувати, яка в нас жертовна нація. Це тупо, і я не хочу, щоб молоді люди ризикували життям.
Вирішення проблеми дуже логічне: достойна зарплата для тих, хто сьогодні “гасить вогонь”, належне забезпечення лікарень і страхування життя медиків. У разі важких наслідків це дасть змогу забезпечити їхню сім’ю. Це війна, і термін підготовки дуже короткий.
Ось про що мають говорити мери президенту, це має бути головною вимогою органів місцевого самоврядування до центральної влади.
Нам “запудрили” мізки масками й антисептиками. Так ніби ми ніколи рук не мили. А справжніх проблем влада не вирішує.
