Авторка: Альона Каравай, співзасновниця галереї “Асортиментна кімната”
Що не кажіть, але цей карантин став вчасним подразником локального суспільно-культурного ландшафту. Нарешті втілилася низка ідей, які давно були на часі, але на які, хоч як би це дивно звучало, цього часу завжди не вистачало. А потім прийшов 2020-й, і галерея “Асортиментна кімната” почала багато чого нового. Наприклад, виходила на вулицю та працювала зі стріт-артом, робила музичні мікроподії та монтувала музичні відео, навіть завела ютуб-канал про мистецтво.
А ще в листопаді 2020 року в “Асортиментній кімнаті” з’явився камерний кіноклуб, де майже щотижня в домашній обстановці дивляться немейнстрімове – трохи дивне та дуже красиве – кіно. Першим фільмом стало “Запоморочення” Гічкока, а започаткували клуб дві франківські мисткині – Богдана Комарніцька та Анна Потьомкіна. Друга за щасливим збігом обставин виявилась ще й кураторкою “Асортиментної кімнати”, тому питання простору для показів було вирішено миттєво.
Коли кіноклуб наблизився до ювілейної позначки в 20 показів, я розпитала дівчат про витоки ідеї та плани на майбутнє. І ось що з цього вийшло.
_____
– Як з’явилася ідея показувати немейстрімове авторське кіно у Франківську? До речі, у кого з вас вона виникла першою?
Анна Потьомкіна: Ідея належить Богдані, вона давно її виношувала. Коли Богдана розказала мені про кіноклуб, мені це дуже відгукнулося. Бо хотілося мати у Франику простір, де люди б “ділилися” одне з одним рідкісним і незвичним кіном та по черзі пропонували наступний фільм для спільного перегляду. А ще я подумала, що ми дуже вчасно перефарбували “Асортиментну кімнату” в чорний колір. Бо тепер вона ідеально пасує для кінопоказів.
Богдана Комарніцька: А мені просто захотілось дивитись непросте кіно не наодинці, не вдома, не на дивані, а з кимось – з кимось різним. Спільний перегляд кіно – це нагода глибшого сприймання та свідомої присутності. Бо не кіно йде до тебе, а ти до нього. Бо ти потім обговорюєш це кіно зі знайомими людьми та з незнайомцями. Ось ця можливість одразу поділитися своїми враженнями та почути іншу людину є дуже важливою, аби переключитися з особистого внутрішнього діалогу з картиною на зовнішній.
– А навішо такий кіноклуб місту або взагалі комусь?
А. П.: Не знаю, чи це потрібно місту, але окремим спільнотам і людям – точно. Спочатку потреба дивитись авторське кіно була для мене більш особистою, адже хотілося нових візуальних образів та ідей. Але побачивши, як навколо цих п’ятничних переглядів вже формується окрема спільнота, я зрозуміла, що це не лише моя потреба.
А ще на наших кінопоказах важливу частину займає обговорення фільму. Можливо, не так наявність самого кіноклубу в місті, як наявність простору для обміну думками, – ось що найбільш затребуване. Кожного разу я йду з показу з відчуттям, що якби не обговорення, то цей фільм не розкрився би для мене сповна.
– Скільки фільмів ви вже спільно подивилися в кіноклубі та який кінопоказ запам’ятався найбільше?
А. П.: Дев’ятнадцять. Дев’ятнадцять разів ми спільно дивилися авторське непросте кіно, а потім обговорювали його.
Мені дуже запам’ятався перегляд “Диких хлопчаків” Бертрана Мандіко. Цей фільм сам по собі – одне з найяскравіших відкриттів для мене за останній рік. Після фільму ми, здається, говорили хвилин сорок. У мене вже була сформована думка про цей фільм, бо я дивилась його втретє. Але після спільної розмови я пішла з відчуттям незавершеності, ніби нас розтягнуло у різні сторони в думках і ми ні в чому не можемо зійтись. Це зрозуміло, адже фільм дуже неоднозначний і кожен сприймає його через свою оптику. Пам’ятаю, як вже на наступний день під вечір мене ніби осяяло – я зрозуміла, як всі ці різні думки все-таки склались докупи та сформували мою нову особисту інтерпретацію фільму. Дуже цікаву інтерпретацію.
Б. К.: Для мене більшість переглядів була хвилюючою, але найбільше запам’яталось “Дзеркало” Тарковського. Десь воно мені є дуже особистим, і було цікаво почути інтерпретації інших людей про те, як та через які контексти вони побачили, відчули та проаналізували цей фільм.
– Які плани на майбутнє (якщо вони є)?
Б. К.: Ще давніше я склала список знакових для мене режисерів авторського кіно. Хотілось би дійти до кінця цього списку, щоб звільнити простір та придумувати щось далі. Але наразі ми лише на половині шляху: пройшовши повз “отців” кіно, рухаємось до їхніх учнів, дітей і інших вундеркіндів. Попереду ще 15 режисерів.
А. П.: В планах дивитися кіно влітку та дійти до кінця списку Богдани. А ще є плани на партнерство у diy* кінофестивалі цієї осені. Проте деталей розкрити наразі не можу, слідкуйте за анонсами.
_____
Лишається лише додати, що в травні в “Асортиментній кімнаті” монтується виставка, а кінопокази зі спільними обговореннями відновляться з червня. Всі анонси розміщуються на сторінці галереї в фейсбуці.
Кінопокази є вільними, організатори лише нагадують про необхідність реєстрації та маски. Дуже вітаються пожертви в довільному розмірі та нові благочинці на платформі Patreon, адже “Асортиментна кімната” є громадською організацією. Але все на власний розсуд та за покликом серця.
До зустрічі на кіноклубі!
______
diy* – “do it yourself”, в цьому випадку – культурна некомерційна подія, яка робиться безбюджетно, силами та ресурсами партнерів, друзів та поціновувачів цієї події.
