Свято наближається. Свято внутрісудової демократії. Буде З’їзд. Буде, я в це вірю. Бо ж як без ротацій. Зберуться делегати від суддів і затвердять Список.
Сам з’їзд, як розумієте, є фікція. Оформлення прийнятого у тонкому світі рішення. Не думайте, що цей світ десь. Він під нами і кругом нас. Стіни нашого дому пронизані тисячами ходів. Зайти туди нелегко, чужі там не ходять.
Найголовніша задача – це потрапити у Список. Як це зробити, я не знаю. Ніколи не знав, не мої шляхи – щурячі нори. Коли вони там бігають, пискотять, труться мордочками, скрегочуть лапками і безпомилково визначають хто є хто. Свій-чужий. На рівні запахів і блиску оченят. Так от, саме їх ми й “обираємо” на з’їзді списком. Саме для цього “делегати” і треба.
Мій пост для тих, хто не в Списку.
Знаю, від нашої області там нема нікого. Вам не набридло? Ми в РС, ВРП, ВККС не представлені. Ціла область не має голосу. Ніде ніякого. Яма. Ціла область як попихач біля порогу. Чому?
Бо наші судді обирають таких делегатів на з’їзди-сходняки. Щоб вони проголосували як треба. А щоб проголосували як треба, то з ними їдуть наглядачі – голови судів. Так було до сих пір. Можна сказати – кілька особин делегатів нічого не рішають, пробачте за навмисний суржик. Ще й як рішають!
Якщо делегати від області скажуть, що ми в цьому балагані участі брати не будемо, то щури одразу ж відчують небезпеку. Це удар по легітимності. Ціла Область. Тій їхній малині. Каже. Ні. Варто тільки об’явити позицію та вимоги – і побачите, як вони забігають.
А позиція така – у Раді суддів, Раді правосуддя (ВРП), кваліфікаційній комісії (ВККС) має бути представник від анчурійського Прикарпаття. Має бути – і крапка. А не буде, то не буде області на з’їзді – рішайте все без нас самі. А ми собі самі. Тільки не присилайте нам своїх рішень, бо годяться вони тільки для туалету.
Я сумніваюсь, що вистачить зухвалості. Але ось так і треба з тими, хто норами бігає, говорити.
Чому в заголовку Торвальд? Бо він дав людям волю. Його Лінукс – це коктейль Молотова для барижної системи ліцензійного ПЗ. Як ідея. Для нас це – загальне голосування всіх суддів. Тоді ті, хто пискотить, з хати зникнуть.
Я виріс у глиняній хаті. І добре пам’ятаю те скреготіння щурів. І приїхав до мене брат Деденчик із Павлограда. І сказав мені брат: я знаю, як треба. Ти візьми у батька бензину з мопеда і залий його у нору. Почекай, поки воно розійдеться, а потім підпали. І поїхав брат у Павлоград. Він був дуже придумкуватий на такі речі. А я то запам’ятав, і коли скреготіння допекло, то так і зробив. Хата встояла, хоч і здригнулась. А обпалені щурі побігли світ за очі. Батьки дали мені мемелів, але досвід був того вартий.
Досить нас ігнорувати. Досить себе ігнорувати. Давайте закинемо цей коктейль куди треба. Побачите – все вийде. І стосується це не тільки суддів, так можна зробити скрізь.