Куди ми повернемось? Невідомо. Точно відомо тільки те, що того, що було, вже не буде ніколи.
Це не лише війна України з росією. Це серія воєн, які відбуватимуться в усіх відомих і ще не відомих просторах і сферах. Ба вони вже відбуваються на підквантовому рівні, в додаткових параметрах реальності.
Багато чого попереду. У автора не вистачає уяви майбутнього. Однак дещо видно, як образи, що кожен раз ніби різні, але є чітке розуміння, що корінь всього один. Так, як ніби це все вже є.
Поділюся видіннями й розуміннями, які до мене приходять протягом років. Передусім це війна енергетичних парадигм. Людству пора перейти на інший рівень оволодіння енергією, подорослішати. Закінчиться війна тим, що ера вуглеводнів відійде. А з нею відійде й організаційна надбудова над таким використанням енергетики.
Це смерть актуальних еліт. Бо використання енергій більш високого порядку потребує іншого рівня організації всього соціуму, інших інформаційних технологій. Компактизація генерацій енергії дорівнює компактизації виробництв, засоби яких будуть мінітюаризовані. Пролетаріату як такому – капут (це супутній побічний наслідок). І так скрізь.
Люди мають бути об’єднані інакше, можливо, на засадах анархії як максимальної децентралізації. Великі складні (складені) держави помруть – процес уже пішов, і війна за це прокотиться скрізь. Управлінський клас (еліти) також піде слідом. А він не хоче. В усьому світі не хоче. І “притримує” розвиток аж до крайнього засобу – війни. Яка зараз і ведеться. Тому це війна майбутнього з минулим. Третього тисячоліття з другим. Це війна за об’єднання людства, за перехід з дитинства в юність.
Що таке інтернет? Чи не нагадує це виникнення і розвиток нейронів гігантського мозку? І чи не завершиться цей процес виникненням “вторинної” свідомості вищого порядку? Але то таке. Ми прийдемо з війни не у новий чудесний світ (він і не буде таким ніколи). Ми прийдемо у зруйнований світ, повний потреб і напрямків розвитку. Нам випаде торувати лижню. Бо ми перші вийдемо з кротовини і побачимо дороги. Решта країн йтимуть за нами. Їх чекатиме те, що зараз переживаємо ми. Але першим найважче. Тим і почесніше.
Це й справді Честь і наша українська Місія, виконуючи яку, ми нарешті відбудемся. Чому ми? Наше місце на планеті людей сакральне, на ньому неможливо утриматися, якщо не прагнеш Волі. А ми це прагнення маємо і демонструємо. Крім того, форпост спротиву змінам – росія – теж якраз у цьому місці. І ми так чи інакше мали б зійтися, вони невідворотно направлені на знищення місця Волі, на знищення її носіїв. Але коли ми повернемося, то нас чекає найважче – змінитися самим. І це все для першої частини, далі буде.