На моїй пам’яті руйнівні повені за останні 30 років повторюються приблизно раз на декаду – 1998, 2008, 2020 роки. З довідників та розповідей родичів знаю, що була рекордна повінь в 1969 році, потім серія менших у наступні роки. Приблизно собі уявляю, як виглядає гірська повінь, бо за понад три роки, які я вже в дорослому віці прожив у горах (смт Ворохта, Івано-Франківської області), бачив на власні очі і вал води, і знесені мости, і замулені непроїзні дороги, і метрові снігопади, які роблять всі дороги умовними позначеннями на карті, і обмерзлі та зламані дроти магістральних електромереж, які на тиждень знеструмлювали міста і села в мороз -15. Щоразу відновлення виїдає резерви, які могли б придатися в інших сферах.
Кліматичні зміни гратимуть не на нашому боці, і стихійні лиха повторюватимуться. Це життя. Як змінити свої підходи, щоб втрати ставали меншими?
По-перше, створювати стимули для добросовісних гравців. Наприклад, страхування будівельних споруд, яке розміром ставок відображало б ризики з горизонтом, скажімо, 20-25 років, спонукало б громади кріпко замислитись і про дозволи на забудову, і про профілактику/будівництво інфраструктури. Особливо якщо наповненість страхових фондів буде пов’язана з громадськими ресурсами. В результаті розумними вкладеннями можна не тільки розвивати інфраструктуру та підвищити якість життя, але, не будуючи там, де є ризики, можна також менше втрачати, заощаджуючи на ліквідації наслідків стихії.
По-друге, стратегічне планування має значення. Два десятиліття минуло в ХХІ столітті, а ми з вами далі їздимо залізницями, які прокладались на картах на початку другої половини ХІХ століття! Мережа сучасних автодоріг переважно формувалась в першій половині ХХ століття. В Карпатах одна з причин потерпання від повеней полягає в тому, що громади розвиваються, в основному, вздовж доріг, а дороги прокладені вздовж річок, які для цих самих доріг з підступною періодичністю і стають основною загрозою. Багатші країни змінили цю практику півтора століття тому. Будівництво сполучних доріг, які йдуть верхом хребтів чи траверсом, коштує дорожче, але потребує менших витрат на утримання, ніж дороги вздовж рік з великою кількістю мостів. Власне, практично всюди в Альпах чи Судетах основна мережа гірських доріг більше не дублює ріки. Дороги – лише один з аспектів життя. Можна так само говорити про освіту чи екологію.
Це лише кілька прикладів з набагато довшого списку. Але я хочу підкреслити інше. Всі ці чинники стають помітними, якщо горизонт планування сягає не рік-два, а хоча б одне покоління. Той, хто живе одним днем, не помічає зміни пір року, не кажучи вже про віддалені перспективи зміни людських цінностей чи клімату. Хто з претендентів на місцевих виборах спроможний дивитись далі своєї виборчої каденції? Це питання може допомогти зрозуміти, кому віддати свій голос.
Текст републікується зі сторінки Євгена Глібовицького у facebook з дозволу автора.