Зачитувався книжками про мореплавців, про шторми і мис Горн. І запам’ятався спосіб, який рятував моряків у безнадійних ситуаціях, коли потрібно було пройти через рифи у спокійну бухту.
Капітан давав вказівку, і команда виливала в розбурхане море китовий жир, який накопичили китобої. Цей жир на короткий проміжок часу “цементував” море, і тоді корабель проходив через рифи у бухту, а за ним море лютувало ще більше.
У нас зараз та сама ситуація. Тільки одна біда – на капітанському містку нікому дати команду.
Капітан волає через рурку комусь невидимому, аби заспокоїв море. Тільки марно, адже відомо, що Галактичний Дух допомагає тому, хто собі допомагає сам. Сукупний старпом, схоже, після стакану рому задоволено потирає руки, роблячи вигляд, що він ні при чому. Бо то і є його скрита задача – гепнути судном об рифи. В цей час каргани-бариги з масними очима-нишпорками радісно ділять під метушню піастри. До них не доходить. Штурман безпорадно метається по містку, заломлюючи руки, а матрос біля штурвалу крутить колесо в надії, що воно якось само вирулить. І тільки сивий боцман знає, що робити, однак його на містку не чують. Він єдиний, хто дасть команду вилити китовий жир у море. А хто таку команду дасть, той і є істинний Капітан.
У цьому випадку потрібно брати штурвал у свої руки. Що значить “вилити китовий жир” у наших нелегких умовах? Це запровадження екстраординарної моделі управління і переведення країни на військові рейки. Щоб на війні були усі – війська і, головне, тил. Бо логістика – це основа і бойового духу, і виучки.
Тил має давати ресурси і навчених бійців. Досвід показує, що коли ти “там”, то вчити ніколи. Особливо, якщо тил не дав особовий склад і в ротах некомплект. А ще якщо тил замість бетонних укріплень та інших необхідних матеріальних засобів мостить дорогу – так ніби щоб ворог легше міг доїхати до наших красивих міст і там влаштувати кривавий бенкет у дусі монгольських зарізяк.
Чи є у нас кому “вилити китовий жир”?
