Треба визнати, що мета телебачення досягнута. Страх і паніка посіяні, проросли і накрили міста і села України.
Особливо це видно по ситуації з масками. Здоровий глузд паралізований. Навіть недурні освічені люди нічого не хочуть чути. Всі авторитетні джерела вже сотні разів написали і зробили чудові відео, чому маски потрібні не всім, кому і коли вони потрібні насправді.
Потрібні лікарям, які лікують хворих на covid 19 та інші інфекціїї. У лікарів є протоколи, і вони знають, коли їм одягати маски та інші засоби захисту.
Потрібні також людям, хворим на covid 19, або людям з підозрою.
Здоровим людям вони не потрібні і навіть трохи шкідливі. Вони не потрібні на вулиці, якщо дотримуватися дистанції, якщо не обніматися і не цілуватися. А всі ці марлеві пов’язки – взагалі як мертвому припарка.
Паніка з масками призвела лише до одного – їх тепер не вистачає фахівцям, яким вони дійсно потрібні.
Страх – важлива штука, яка допомагає вижити. Але люди у страху нерідко поводять себе дуже нераціонально, відключаючи мозок. Постійне перебування у страху може мати дуже складні соціальні наслідки. Солдати бояться у бою. Але, врешті, лише ті, хто може рухатися і діяти, виживають. Тих, хто від страху німіє, впадає в ступор, поводить себе неадекватно, свої ж відправляють додому, бо вони загинуть і потягнуть за собою на той світ побратимів.
І це сумна правда: невеликий відсоток людей можуть бути солдатами. Інші не можуть перенести постійний страх. І більшість солдатів, повернувшись з війни, ще довго переживають ПТСР, і не всі з цим справляються вже вдома. Тому масовий страх в ізоляції – вкрай небезпечний соціальний експеримент.
Сьогодні у бюджетах є достатньо коштів, щоб забезпечити всім необхідним медичні заклади (особливо, якщо не старатися вкрасти на цьому). Звичайно, процедури закупівель можуть зайняти певний час, але всі ці проблеми вирішувані. Зараз потрібно переглянути пріоритети бюджетів, відмовитися від певних витрат, інші перенести на кращі часи.
Але слід усвідомлювати і в жодному разі не забувати в цій коронавірусній лихоманці: якщо зупиниться економіка, то грошей у бюджетах не буде взагалі і надовго. Розвалити складні економічні системи можна швидко, а щоб збудувати нові, потрібно дуже багато часу.
Зараз бачу, як від страху виросла соціальна агресія до заробітчан. Це люди, які важкою, здебільшого фізичною працею утримують свої родини й інвестують в економіку нашої держави вже десятки років. Сьогодні багато з них втратили роботу, вони вимушені були повернутися додому, нерідко дуже не простими маршрутами і шляхами. Це наші люди – такі ж, як і ми всі тут. Це українці, які сьогодні потребують захисту у себе вдома. І вся різниця між тими країнами, з котрих вони здебільшого приїхали, і нашою – лише у кількості зроблених тестів на covid 19.
Отже, що робити? Окрім того, що мити руки і взагалі дотримуватися правил гігієни.
Нам потрібно сьогодні бути уважнішими і чутливішими до інших. Давати підтримку і відчуття плеча кожному, хто поруч. Дбати про їжу для всіх потребуючих і тих, хто в силу різних причин не може себе сьогодні забезпечити. Дбати про старших людей. Згадати, кого знаєш, зателефонувати, запропонувати допомогу. Відкинути, відкласти в часі все зайве, що сьогодні не важливе.
А посадовцям я б порадив включити нарешті критичне мислення. Популізм і хайп не на часі. Сьогодні потрібно робити непопулярні кроки заради майбутніх поколінь. Зберегти демократію, свободи та економіку.