Коли солдат іде у бій, він готовий загинути. Статистика виживання для нього геть невтішна, і бажано її не знати родичам. Але його мета – відстояти права і свободи, країну і демократію. Попри цю невтішну статистику війни він захищає свою націю, державу, її суть і символи, її людей і надбання.
Але дуже багато хто приймає рішення відсидітися вдома, і дійсно, статистика для тих, хто вдома, значно краща. Принаймні поки війна далеко.
Те, що відбувається з усією країною сьогодні, – це також боротьба. В якій ми всі закрилися вдома і живемо викривленим дзеркалом соціальних мереж. При цьому в перший тиждень карантину ми втратили мільйони робочих місць, зарплат. Наступного тижня впадуть ще тисячі малих, середніх, а може, і крупних підприємств. Чи буде кінець карантину?… Та ні, це лише початок наступу, не тіште себе ілюзіями, ця війна надовго.
Питання просте. Коли ж нарід усвідомить, що відсидітися в хаті не вийде: коли додому прийдуть мародери, чи вимкнуть інтернет, чи коли не буде їжі, світла, води?… У який реальний світ вийдуть ці люди з соціальних мереж? Ці великі діти, що сховалися від цунамі під ковдрою, чи буде їх хвилювати статистика, скільки людей помирало від covid19, чи будуть вони про це пам’ятати?
У нас війна, і ворог вже на нашій території: люди ворога на перших керівних посадах держави. Вони використовують нинішню вірусну біду як нагоду укріпити владу, посилити контроль над суспільством і виконати свої приховані непублічні зобов’язання перед агресором. Це прикривається словами про турботу за здоров’я населення. Але шило проступає з мішка на кожному кроці: ось домовленості Єрмака про прямі переговори з окупантами-маріонетками “ДНР”, а ось знову свіжі ініціативи з русифікації України, які подаються в пакеті “антикоронавірусних заходів” (!). І це лише видимі прояви.
Тим часом в Росії немає епідеміїї… І це не тому, що там люди не хворіють на covid 19, а тому, що статистика втрат від нього Кремлю не цікава. Вони знищують народи і держави фізично і масово, в тому числі і власний народ.
Що ж робити? Скажу не надто популярну річ в нинішній час, коли паніка й істерика накрила широкі маси і продовжує нагнітатися владою і медія. Нам треба робити те, що завжди треба було. Плекати армію, українську ідентичність, сильну економіку, демократію і нашу свободу. І звісно, по-справжньому дбати про здоров’я наших громадян, а не симулювати турботу як привід для закручування гайок і репресій.
Я дуже і дуже хочу помилятися, але наше сидіння вдома, здається, не покращить нашу статистику виживання, а може стати, навпаки, причиною для набагато гіршої ситуації.