Все життя мені було легше знаходити спільну мову з чоловіками, ніж з жінками. У чоловіків, на перший погляд, все простіше: є факт, є причина і є наслідок. Є прямота, якої жінкам інколи, здається, бракує. Чоловіки вміють слухати, але їм треба казати все як є, без перебільшень – тоді точно буде логічна та конструктивна відповідь чи порада. При цьому чоловіки часто беззахисні та безпомічні у своїх ваганнях та страхах. Їм треба підтримки та заспокоєння у ситуації страху, чи вибору, чи страху вибору.
Чоловіки нагадують мені дітей – вільних, безтурботних і грайливих. Вони можуть дуркувати, розказуючи історії, які нам здаються безглуздими, сміятись, як коні, над власними дурними жартами та вперто сперечатись, не визнаючи своєї провини чи помилки. Разом з тим, чоловіки вміють швидко брати себе в руки, коли їм це потрібно. Вони вміють бути хитрими і вміють викрутитись з незручних ситуацій доволі нестандартно, але логічно. Чоловікам легше віддавати, ніж просити.
З хлопчиків часто ще з дитинства ліпили «сильних і вольових, стриманих і суворих мужиків», які ніколи не плачуть і не просять допомоги. Що гріха таїти, часто саме матері це робили. Через це вони все життя можуть приховувати свої емоції, прагнути здаватись сильними і невразливими, а отже, боятися свого внутрішнього голосу, своїх почуттів. Їм інколи важко отримувати задоволення і насолоджуватись тут і зараз. Вони постійно біжать за недосяжним – бажанням сподобатись усім, а найбільше батькам, і довести їм свою силу, свою відповідність. Ці чоловіки важко піддаються любові, бо з дитинства не знали, що це таке. Для них всі почуття і відчуття змішались – секс, хіть, задоволення, бажання, любов, повага, довіра, вірність – і вони хочуть отримувати це від усіх, але не віддавати нікому.
Чоловіки – різні. Не «всі вони однакові», як вони самі люблять нам наголошувати. Одним важко адаптуватись в цьому світі, знайти себе, бути при цьому міцним і чуйним. Важко подорослішати, бути готовим до всього і робити правильні рішення. Інші легше знаходять свій шлях і своїх людей – вони ризикують і не бояться відкритості, вони роблять багато помилок, але не тонуть у них, а відштовхуються.
Пишу це і думаю, за що ще я люблю чоловіків? Може, за те, що вони з іншої планети? Принципово різні схеми мислення і різні підходи до вирішення проблем. Інь і Янь, Альфа і Омега. Нам здебільшого зле без них (хоч і з ними буває ще гірше), а вони не можуть без нас.
Ми помічаємо багато недоліків і невдач, акцентуємо на них увагу, вимагаємо змін. Чи завжди ці вимоги справедливі і виправдані? І як часто ми робимо це щодо себе – до своїх внутрішніх тригерів, до своїх заморочок, які дратують нашого партнера? Ніхто не ідеальний. Вчимося жити поруч, вчимося поваги й любові.
Тож щиро вітаю вас, дорогі чоловіки, зі святом весни і кохання. Простого вам чоловічого щастя! Ростіть великі – і ловіть тюльпанчик!
