Попиляти тонни бабла на часто не дуже оковирних і не дуже якісних інфраструктурних проєктах – обоє.
При цьому ліпити своє ім’я взагалі всюди, навіть якщо жодного безпосереднього зв’язку між повноваженнями президента/мера і виконаним проєктом немає – обоє.
Присвоювати собі, зокрема таким чином, чужі заслуги – обоє.
Риторика обох опирається не на актуальні проблеми, не на сферу власних повноважень і не на фактично здійсненні речі. Це все десь помежи дощ. Основою риторики є те, що виборець хоче почути, і те, що виборець побачить здалеку, а не те, що реально є. Велике будівництво з його перероздутими бюджетами і викиданням грошей в трубу є таким само популістським проєктом, як і франківський електротранспорт, котрий возить переважно людей із сіл, переважно пільговиків, збитковий, коштував місту величезних кредитів, але проблему з перевезеннями в самому місті майже не вирішує. Бо це транспорт для ОТГ. Це транспорт для електорату, а не для інфраструктури. Це те, в чому виборці побачать “ефективну роботу”, але це необов’язково ефективна робота.
Імунність до критики в них теж подібна. Як Зеленський цілковита квіточка і не знає, чого це протести на Банковій (мабуть, заказуха), так і Марцінків щоразу вперше чує, що комусь щось не подобається. А хто критикує – той бот.
В принципі, це означає подібність електорату. Навіть не подібність. Універсальність. І не електорату, а електоральних вподобань. Наше основне вподобання – вірити, що все буде добре, якщо нам на фасад натягнуть сіточку з принтом. Навіть якщо системна діяльність суперечить вчинкам, які людина обирає піарити.
Системна різниця лише в тому, якою саме морквиною ці двоє вимахують перед електоратом. Зеленський просто каже, що все буде збс. А Марцінків додає, що все буде збс, але з червоно-чорним стягом і хрестами.
Без претензій до червоно-чорних стягів, хрестів чи збс, але мене трохи непокоїть, наскільки легко ми плутаємо форму і зміст, якщо ця плутанина достатньо заспокійлива. Різні реґіони України по-різному репрезентовані в мовному, етнічному, релігійному та багатьох інших планах, але одна константа залишається: критична маса любителів простих рішень і дешевого піару за бюджетні гроші.
Текст опубліковано з дозволу автора – джерело
