субота, 17 листопада

Андрій Мельничук проти "Верховинської народної республіки"

Андрій Мельничук Організатор трьох "Черемош-Фестів", сотень походів, екскурсій та атракцій.
Хто нагадає гуцулам про закони України, в того бізнес на Верховинщині може швидко скінчитися. Тут панує звичаєве право, а місцеве самоврядування перетворилося на свавілля.

В 20-х числах травня на Чорному Черемоші над порогом Гучки почали вирубувати смереки. Це – донедавна одне з найкрасивіших місць над Черемошем.

Спершу подумалося: ну, невже зовсім нема де красти ліс? Та виявилося, що біда не ходить одна, бо рубали, щоб у Черемош могла заїхати важка техніка, а її завданням буде знищити поріг Гучки. Саме поверх порогів має пройти берегоукріплення. Бо так простіше і дешевше.

Може, це якесь непорозуміння, подумав я, але за кілька днів екскаватор почав забирати каміння.

Теоретично "місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання законів України". Тим часом голова РДА Лютий О. В. запевнив занепокоєних рафтерів, що всі ці роботи ніяк не зачіпатимуть пороги.

Але вже наступного дня на Гучках я засадив рафт на каміння, яке десь взялося посеред річки. Чи голова не розуміє, що таке пороги, чи щось недоговорює?

Я поцікавився в знайомих правників, що каже закон України, чи є підстави для здійснення цих робіт. Бо хай реакція в соцмережах на викладені фото і містила заклики до екстремізму та насильства, але ми ж повинні дотримуватися законів і знати їх.

Правники сформували позицію, що Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля", процедурі оцінки впливу на довкілля (ОВД) підлягають в тому числі і "проведення робіт з розчищення і поглиблення русла та дна річок, берегоукріплення, зміни і стабілізації стану русел річок".

Станом на 1 червня 2018 в реєстрі ОВД на сайті Міністерства екології та природних ресурсів України інформація про проходження цієї процедури для берегоукріплення в межах Верховинського району відсутня.

Характерно, що немає ніякої проблеми виконати цю норму закону, і так і роблять в інших районах Івано-Франківської області. Але у Верховинському районі розмова про дотримання норми закону сприймається як поганий жарт.

Окрім того, в Чорного Черемошу є статус гідрологічного заказника, законом заборонено брати камінь та шутер з річки. Зрештою, є публічні декларації від влади та громади про "стратегічний розвиток" туризму. В той же час відбувається нагле знищення однієї з найцікавіших туристичних локацій Верховинського району.

Хто буде приїжджати дивитися на зашиту в камінну сітку річку, для чого ця дорога робиться?

Для того, щоб над Черемошем могли на швидкості розминутися два ЗІЛ-131 з краденим лісом (коли злодій вивозить ліс, він летить на адреналіні, бо раптом за поворотом не помащений міліцейський бобік чи якісь ґанґстєра).

Звичайні машини над Гучками розминутися спроможні, а великі туристичні автобуси туди все одно не доїжджають. Вище Красника така глибока прірва над Черемошем, яку жоден притомний водій великого автобуса проїжджати не буде. З моєї точки зору, для початку треба ліквідувати цю проблему. Але ж кажуть, що це неможливо, бо там "пливун". Ілон Маск на орбіту Марса машину відправив, а тут "пливун" – і руки опускаються.

Ілюзій, що після "берегоукріплення" від порогу що-небудь залишиться, в мене не було. Цього сезону ми отримали "укріплений берег" в центрі Красника, купу будівельного сміття серед річки, внаслідок чого берег втратив свою привабливість для туристів.

Але "по чесноку": а для чого турист у Верховинському районі? Воно ж пронирливе, фотографує всі ці вирубки, весь цей бардак, а гроші ж люблять тишу...

На прозоро висять інші тендери на "берегоукріплення Черемошу", згідно з якими в кам’яну сітку мають бути зашиті різні ділянки річки. Надійний спосіб освоєння коштів за рахунок знищення річки – але таким темпом за кілька років природна річка закінчиться!

У 1939 році фото моєї прабабці Марії потрапило в пресу: вона била сапою радянський трактор, який пробував розорювати наше поле. Так само я не можу не реагувати, коли нищать річку Черемош, природність якої має значення не лиш для мене, а й для всіх мешканців України.

Тому я вирішив запросити франківських журналістів у прес-тур. Громадяни мають право бути в курсі того, що намагаються вчудити мешканці гір. Зверніть увагу: не екоінспекцію, прокуратуру, неверховинську міліцію, національні дружини, а звичайних журналістів.

Чи треба було повідомляти владу про таке страшне зазіхання на самоуправство Верховинського району, як непогоджений прес-тур в "закритий район" Верховинської держави? Однозначно ні, я не перемовляюся з тими, хто покриває знищення довкілля. В момент прес-туру техніка просто б отримала вихідний, це ми вже проходили.

Чи приніс якусь шкоду будівництву прес-тур? Та ні, підрядники достойно витримали запитання журналістів. Дуже вчасно на місці опинився пан Пророчук, на тещу якого зареєстрована фірма-підрядник ПМК-77.

Він надав пресі документи, виконроб показав план, в тому числі й "оцінку впливу на довкілля". Це мене пригнітило  адже ОВД не могло бути!

Заднім числом у правників (коли ми показали їм відфотографовані документи) виникли питання, що то за папір, який виконував функції ОВД (оцінки впливу на довкілля). Бо якщо його немає в реєстрі, то це те саме, що ви надрукували собі паспорт: він красивий, але чогось належно не зареєстрований.

На Prozorro замовником робіт зазначена Бистрецька сільська рада. Журналісти подзвонили до сільського голови, запиталися, чи були проведені громадські слухання. Виявилося, що процедура не дотримана, не було і повідомлення в пресі.

Тобто, рахунок 1-1, таке подвійне враження. Наче і будівельники мають позицію, і дорогу треба, але і закон щось каже, і природу треба берегти. Щоб підвести інфопривід під один знаменник, ми зробили зупинку на прірві вище Красника, з тим, що "робити берегоукріплення на Гучках при існуючій проблемі – те саме, що лікувати грибок на нігтях, коли на нозі гангрена".

І на тому би все закінчилося, бо відповіді на запити від державних установ мають надійти до місяця часу, а до того ми не змогли б спиратися на закон.

Але все тільки починалося.

Коли наш бус був уже за Косовом, почав дзвонити-наярювати голова Красника, запрошував у село, щоб "мені особисто провести громадські слухання, якщо я такий розумний".

Купа не зовсім притомних дзвінків, зокрема, від заступника голови районної ради Маківничука. Цей свого часу стояв на позиції збереженні Черемошу від ГЕСів, але що далі у владу, то товстіші партизани. Найвеселіше, що він стверджував, нібито ми привезли озброєний автоматами "Правий сектор" (!).

На запитання, як йому сходиться в одному флаконі – привезти одним бусом озброєних правосеків і в цілому ліберальну франківську пресу, щоб вони про це нічого не написали і взагалі погодилися брати участь в такому заході, головозаступник просто стояв на своєму – і все тут.

Налякані цими "автоматами" селяни (кажуть, що до двісті чоловік) 5 днів тримали блокаду в Краснику (!), не пропускаючи рафтерів, з вимогою видати мою голову і повідомити їй, що вони мене не хочуть. А я не хочу їх. А якщо я захочу вдаритися головою до смереки, я собі це сам організую.

Для чого мені їхати в село спілкуватися з бухим натовпом, очолюваним бухим головою Бистреця і тверезим головою Красника, якими в свою чергу керував хтось ззовні? 

Ми готові були організувати у франківському прес-центрі конференцію для ватажків місцевих мешканців. Але протестувальникам, перманентно підпоюваним, було приємніше утримували в Краснику маленький фестиваль.

Влада понаприймала заднім числом якихось рішень: очевидно, що там не все в порядку з документами, інакше чого б такий кіпіш? Я навіть знаю, що саме, але буду тримати інтригу.

З усіх боків були кинуті сили, щоб замнути ситуацію.

Пригадую, в  жовтні 2011-го мені дали виступити на громадських слуханнях у Краснику проти міні-ГЕСів на Черемоші. Тоді позиція місцевих мешканців виглядала натхненною, я включився в боротьбу за збереження ріки. Виходить, у тій ситуації селян накрутили по-одному, завтра накрутять по-іншому. У них немає позиції, і цим користуються губителі Черемошу.

Я зовсім не розумію рафтерів, які заробляють гроші на Черемоші, а коли його знищують, вони такі – ну, та, але ж річка і далі тече. Вірити, що туристичні комерційні структури спроможні на якусь позицію  смішно. Коли було питання знищення Черемошу ГЕСами, притомну позицію зайняла жменька туристичних клубів, решта тим часом робили гроші. Тому мені зовсім не шкода, що під час селянської блокади рафтери отримали збитки. Я навіть за те, щоб їх оподаткували на користь громади, і можу підказати, як це зробити відповідно до закону, а не так, як вони звикли.

Хоч біль рафтерів я розумію: той, хто нагадуватиме місцевим про дотримання закону, в того бізнес закінчиться. Воістину чудовий край для інвестицій! 

Інша справа, чим є "місцеві мешканці". В центрі Верховини біля РДА стоїть пам’ятник "прикордонникам-чекістам" – і якось це нікого не гризе. Загальновідомо, що після війни територія Верховини потрапила в так звану червону зону. З місцевих мешканців залишили лиш тих, хто практично довів свою лояльність радянській владі. Верховину доселили привізними радянськими елементами. Бо як можна мати в центрі свого міста пам’ятник тим, хто винищував твоїх предків, – в моїй голові це не вкладається.

Головна позиція місцевих мешканців, яку я зрозумів за час свого перебування у Верховинському районі протягом 2013-18 років: ці люди вважають, що будуть собі жити за звичаєвим правом, а закон України написаний для когось іншого. Головне – це дотації, для того лиш Київ і потрібен. А турист  це така ж сировина, як ліс, гриби чи афина, на нього є свій сезон, може бути врожай або ні.

Зараз проштовхують доповнення до закону про "особливий статус гірських населених пунктів в Україні". "Верховинська народна республіка" пропихає особливі від усіх інших територій умови. Цікаво, чи московський православний монастир на Дуконі, який так само, як пам’ятник чекістам, нікому не ріже очі, також отримає ці пільги?

Але щоб вся ця сепаратна "верховинськість" не надто різала очі, зверху її вкривають тонкою плівкою гуцульського колориту. Цікавих заливають смачними настоянками, вгощають жирними голубцями, грибами і перебирають в гуцульський одяг під звуки запальної гуцульської музики...

КОМЕНТУВАТИ