Мені дуже імпонує російський варіант екзит-полу. Нарешті мимоволі їхня неправдива інформація є позитивною для України. Себто повідомлення про нібито перемогу Яроша. Натомість «мій кандидат» росіянам взагалі нецікавий, бо він нормальний, патріотичний і поміркований. Такий президент був би хорошим, ефективним функціонером. Але в такому світлі Україна російським пропагандистам не потрібна. Тому Ярош. Тому радикали і бандерівці.
На жаль, перемога Порошенка невідворотна. Ну нічого, хай вже буде. Але, як бачимо, знову вибір був за менше зло. Як Кучму вибрали на другий термін лише тому, щоб не переміг Симоненко. Так і зараз багато українців віддали свої голоси за Порошенка, щоб знову не пустити до влади Тимошенко.
Натомість перемога Яроша була б не такою вже й поганою. Адже знаємо, що наразі більше повноважень у прем’єр-міністра. Наразі Яценюк працює більш-менш терпимо. От і працював би собі далі. А Ярош робив би хороші українофільські заяви і розвивав би українофільство.
Як на мене, зараз для розвитку нашої країни потрібне саме нарощування любові до своєї землі. Після Євромайдану патріотизм на досить високому рівні. Тому варто його підтримувати. Це обов’язково дасть якісні результати. Ми хотітимемо не просто працювати, а працювати для своєї країни. У випадку притомної влади це конче має давати відповідну віддачу для населення.
Друга позиція – справді налагодження якісної освіти. Стимулювати розвиток у такому напрямку має співпраця з іншими країнами. Максимально широкий обмін студентів. Бо випускник українського вишу не може бути якісно іншим, ніж його викладач, якщо цей викладач випускник радянського вишу. Натомість студенти, які хоча б трохи повчилися за кордоном, вибудують інший підхід. Відтак вже їхні студенти будуть на порядок прогресивнішими. Себто нині варто зробити основну ставку на обмін.
І третє – культурний розвиток. Нагальним питанням сьогодні є підняття культурного рівня українського народу. Варто запросити найкращі західні театри, музикантів з гастролями в Україну. Було б дуже гарно, якби топові якісні культурні проекти відвідали хоча б всі обласні центри. Дуже важливо, щоб вартість квитків була помірною, а часто й пільговою. Себто нехай держава зекономить на депутатських пільгах, а надасть якісь знижки для простого населення. Бо мета не лише привезти до Івано-Франківська чи Миколаєва легендарний рок-гурт. Важливо, щоб був аншлаг. Щоб люди прийшли і почули.
Важливо, щоб українською переклали і доступно видали максимум світової класики і сучасних бестселерів. Державна програма книговидання має фінансувати не графоманські багатотомники українських радянських письменників, а саме такі книги, які зацікавлять читача. І завдяки програмі вони мали б бути доступними за дуже помірними цінами українською мовою.
І останнє питання – економіка. Для культурної людини це вже десяте питання. Тому Ярош якісніший за Порошенка тим, що він стимулював би українофільство. А Порошенко буде черговим прикладом олігарха. Культурна людина відрізняється тим, що вона забезпечить собі необхідний фінансовий рівень і буде комфортно і позитивно жити, працюючи для власного задоволення і для країни, яку любить. Культурною людиною може бути і сантехнік, і столяр. Натомість модель олігархії не передбачає праці для задоволення. Олігархія передбачає лише безперервне накопичення капіталів без мети. Це якесь хворе бажання лідерства. Бути найбагатшим. Бути першим у рейтингу тощо. Можливо, окремим людям і так комфортно, але вони випадають з нормального життя. Тому такий приклад президента навряд буде позитивним.
Ще раз пожаліюся, що російські рейтинги не передбачають притомного українця Гриценка, який, як на мене, не лише б мудро висловлювався, а робив би мудрі вчинки в державній політиці. Але що ж, ми вже все знаємо. Знаємо, що добро, що зло, а що менше зло. Тому теж можна пробувати жити мудро.