Для тих, хто не в темі: “Чорний лебідь” Насіма Талеба – це неймовірна подія, яка обов’язково заскочить непідготовлену людину зненацька.
Неймовірна вона для “здорового глузду” або того, що вважають таким. Ще вчора все працювало, а сьогодні – хоп – і перестало. Діалектик (гегельянець-ошуканець) сказав би, що накопичились кількісні зміни, які в один дуже короткий момент часу вибухоподібно переходять у зовсім іншу, несподівану якість. Насправді, все вже є, це просто феномен свідомості людей, що не хочуть думати. Страус ховає голову в пісок. І прикро дивується, коли отримує копняка під те, на чому треба сидіти, а не підставляти долі.
Ще недавно ми всі разом обирали новий Верховний Суд. Після цього мала настати чиста радість правосуддя і вічне “торжество верховенства права”. Не настало і, схоже, не настане.
І не тільки через те, що система відбору “відібрала” посередностей та імітаторів. Сьогодні вже зрозуміло, що на манеж потрапили все ті ж (або їхні однофамільці), тільки трохи розбавлені такими ж з числа адвокатів-науковців, не таких досвідчених у судовому крутійстві. Але то наживне. А в “нижчі” суди набирають-пропускають ще гірших за “тих”. І що вони для нас зроблять? Вони будуть відтворювати себе. Держать і не пущать.
Але основна проблема не в людях, проблема в самих судах. Точніше, в тому, що таке суд як поняття, як принцип, як інструмент. Вони десь там думають, що завтра суд буде таким, як сьогодні, тільки з висхідним розвитком, ага. Шаблонний лінійний підхід до нелінійної реальності. Учора було гарно, а завтра буде ще краще, бо Боїнг привезе ще більше грошей. Вони не знають лебедя Трампа, той не дає, а бере. Імітують “електронний суд”, роблять “оптимізацію”. А тепер ще й Антикорупційний суд євнухом у гарем султана. Гострять ножиці для обрізання непотрібного справжньому сторожу жіноцтва. І все це хвалять донори, які шкоди принесли не менше, ніж наші спритники – усміхнені, успішні, щасливі. Впевнені в майбутньому. “Освоюють” не свої позичені гроші, займають собою чужі місця, нищать наше майбутнє.
Гуска Рассела (в інших інтерпретаціях індичка) теж думала, коли її загодовували, що це щастя буде вічним. Аж поки не прийшло Різдво і не настав час їсти фуагру. Ще не пізно схаменутись, зробити справжню судову реформу – жорстку і швидку. Бо що далі, то радикальніше все зміниться явочним порядком, через насилля, не дай Бог (це не всує, це вислів такий).
Дацюк каже, що у нас не відбулась дискусія щодо принципів та установок мислення, а йде безперспективна війна різних цінностей. Я б додав, що відбувається запекле протистояння між цінностями минулого і майбутнього та їх носіями. І минуле, як видно на поверхні, явно перемагає. Я це відчуваю на собі. Майдан як-прагнення-майбутнього і Анти-Майдан як-інстинкт-до-минулого є крайнощами, що розійшлись у непримиренній опозиції. А тут ще кредитна голка, без якої ніяк, і росіяни з реальною загрозою повномасштабної війни. Значить, чекай появи “чорного лебедя”.
Яким він буде?
Він буде поганим, хоч міг би бути гарним. Ми все самозаспокоєно чекаємо, що завтра встане Сонце щастя. Ні, завтра встане не Сонце, завтра до кожного прилетить Чорний Птах із червоними очима. Це і буде фазовий перехід України в нікуди. Винити буде нікого, крім себе.
Невже ніхто не бачить?