Я близько знайомий з двома молодими мешканцями Івано-Франківська, яких сміливо можна віднести до пост-текстових осіб (ПТО). А вони поміж собою не знаються. Він і вона. Хлопець і дівчина. Пост-текстовий "ян" і пост-текстова "інь". Якби я мав мічурінські прагнення, я б неодмінно їх познайомив. Але я намагаюсь уникати селекційного завзяття. А раптом ПТО(м) + ПТО(ж) = ПТО(чудисько)? Я ж колись не бридився переглядати класику на штиб "Дитини Розмарі".
Тому вивчаю їх окремо в їхньому природному пост-текстовому середовищі.
Він соціально гіперактивний, усюдисущий, туснючий й вічно у чомусь переконаний. Учасник усіх можливих майданів, самооборон, пікетів, маршів, голодувань, громадських читань (але не писань). В Твіттері він лише вішає лінки, зате в інших мережах плодить картинки з швидкістю ударної бригади папараці. Він переконаний, що зображення його обличчя наснажує представників next-покоління на боротьбу з олігархами, корупціонерами, кривавою гебнею й тими, хто сумнівається в істинах-одноденках, що набирають в мережах більше трьох тисяч лайків. Тому його обличчя прикрашає всі численні локуси, де українська некомпетентність намагається побороти українську несправедливість.
Вона соціально вибіркова, не йде за натовпом і, якби народилась на початку дев’яностих, то попала б на мокру орбіту емо-культури. Але вона народилась кількома роками пізніше й тому захопилась музикою кельтів у пізньоельфійській інтерпретації, вісімнадцятим сезоном "Південного парку", серіалом "Ігри престолів" та довгими платтями. Вона спробувала з байкерами, але злякалась їхньої здатності зводити всі проблеми буття до оперативного безсоння. Якби у Франківську були фейрі-готи, вона б спробувала і з ними, але їх у Франківську не виявилось. Принаймні у тій іпостасі, яка б задовольнила її романтичні понти. Якось взимку її сильно потягнуло до філософії, але вона не знайшла творів Ніцше та Еволи у вигляді інфографіки, пригодницьких серіалів або мультфільмів. Зате їй сподобалось палити шини і мандрувати Карпатами.
Він щоденно йде від позитиву до позитиву. В нього маса кумирів: від письменників, яких він не читав, до політиків, яких він намагається не розуміти (й це в нього блискуче виходить). Він сповнений патріотизму, але впевнений, що Україною мають керувати іноземні менеджери. Він прибічник глобалізму, але думає, що глобалісти підтримують самобутність націй. Він готовий протистояти, але ще не вибрав команди, у якій протистояння оплачується з урахуванням індексації. Він скакав у дві тисячі тринадцятому, допомагав люструвати у дві тисячі чотирнадцятому і збирається вчитись за кордоном після дві тисячі шістнадцятого (або й раніше, якщо станеться щось непозитивне). "За кордоном" означає – у Польщі.
Вона все частіше забігає до церкви, де священик практикує екзорцизми і зберігає всі фоти з паломництв і хресних ходів. Але серед друзів вона відома прихильниця язичництва, яка публічно мріє про участь в ритуалі "чорного сонця". Вона всім розповідає про свою бабцю-ворожку і показує тату з кельтським хрестом, нанесене на спину напроти третьої чакри. Злі язики кажуть, що тим тату вона маскує здоровенну бородавку. Є підозра, що східні релігії приваблюють її своїм скептицизмом щодо книжного знання. Вона стверджує, що їй простіше вчити мантри з голосу, але я особисто ніколи не чув жодної вивченої нею мантри. Подруги вважають її поетесою й навіть бачили десь в Інтернеті її вірш, присвячений одному з львівських фронтменів.
Він надзвичайно категоричний у своїх судженнях. Він каже "в топку" за найменшої підозри в ухилянні від революційної чистоти. Чуючи в компанії щось, що не співпадає з поточними настроями його фейсбучної групи, він суворішає і просить співрозмовника повторити сумнівну тезу. Він принципово не ходить на мистецькі акції, вважаючи їх "недоречними" за такої напруженої доби. Зате він відвідує політичні тусовки, одягаючись так, як, на його думку, має одягатись молодий перспективний інтелектуал. Насправді він одягається як рагуль, в якого мама працює у "секонді". Він записує дискусії на смартфон, але ніхто не бачив його публікацій. У своїх виступах він вживає фрази на штиб "ми повинні єднатись в ім’я перемоги" і "п’ята колона скористається першою ж нашою помилкою". Йому аплодують.
Вона кривиться від найменшого натяку на секс і підкреслено замовкає, коли в компанії обговорюють інтимні теми. Її близькі знайомі переконані, що вона займається коханням виключно під час етнофестивалів й віддається там (в наметах, за сценами й під кущами) неохайним брутальним чоловікам, старшим за неї років на двадцять-тридцять. Її потертий наплічник розмальовано черепами, ланцюгами і рунами, які нагадують графіті у чоловічих вбиральнях. Все це якимось чином сполучається з сентиментами до котів, що їхніми фотами вона заповнює свої "шпалери" і аватарки. Вона каже, що ненавидить курців і мисливців. Бреше.
Я дивуюсь, чому ці два екземпляри ПТО не мають спільного кола. Якщо забрати всі маски і приколи, вони є людьми однієї, нині розповсюдженої, породи. Яка, воленс-ноленс, вже активно формує наше майбутнє. І коли мені кажуть, що невдовзі прийде те покоління, яке виправлятиме помилки останніх десятиліть, я згадую його та її.
І показую оптимістам середній палець.