Все це – маячня, яку ми щоденно бачимо на моніторах своїх ноутбуків і смартфонів та телеекранах. Маячня не тотожна усвідомленій неправді. Зроблений умовивід може випадково і збітися з дійсністю, таке часто буває в нашому важкопрогнозованому світі.
Перед нами щодня нескінченним ланцюжком проходять експерти, соціальні інженери та політтехнологи, які готові коментувати будь-яке явище дійсності – від заяви Уолкера до відновлення ядерного статусу. Зазвичай вони не дуже розбираються в тому, що говорять, але сучасні медіа безжальні. Ти не можеш їм просто сказати “вибачте, це не моя сфера”, тому що наступного разу тобі не зателефонують. А покличуть того, хто може – або принаймні готовий – говорити про те, як позиція Ким Чен Ина вплине на перебіг виборів в Україні. Точність прогнозів не важлива. Завтра ніхто не згадає про сказане вчора – новому дню знадобиться нова пожива.
Найгірше гостьові редактори телебачення почувають себе на Новорічно-Різдвяні свята. Це тиждень, коли прикормлені експерти роз’їжджаються на відпочинок, а громадян треба чимось розважати протягом довгих вихідних. Тоді телефонують всім – старим і забутим, новим та невідомим – хто хоч якось здатен зв’язати слова по темі. Для таких в записниках гостьових редакторів є окремі розділи.
Відсутність стандарту породжує всеядність. ЗМІ не потрібні факти, їм потрібна переконливість. Так з’являються теорії “теплого океану”, завершення війни своїми силами чи метафізичної цінності української ГТС. Називатися експертом в країні, де такими вважаються люди типу Арестовича, Карасьова чи Кухара, було би соромно, якби це добре не оплачувалося. Тим більше – перед виборами. Поки один пул “найкращих експертів України” пише новий суспільний договір, інший пояснює, як корупція у виконанні президента йде на користь державі в цілому й оборонному сектору зокрема. Різниця між першими і другими невелика: другим просто пощастило більше. Працювати на владу зазвичай краще і вигідніше, тож на суспільний договір доводилося підгрібати “кращих” з тих, ким не зацікавилася Банкова.
Активна говоряча голова, яка з’являється на фейсбуці та ютубі за півроку-рік до виборів, не просто вкидається в рекламу і набиває кількість підписників. Вона сигналізує потенційним замовникам про готовність продавати свою експертизу та цінність такої пропозиції. В залежності від зусиль, комунікативних навичок та негидливості досить швидко можна вийти на стартовий гонорар у тисячу-дві доларів на місяць.
Їхня поствиборча доля різна. Хтось може перетворитися на інтернет-ЗМІ чи невеличку аналітично-консалтингову групу і до наступних виборів існувати в цій якості. Хтось піде в режим гібернації. Хтось зникне, щоб поступитися місцем новій експертній порослі. З точки зору монетизації перший шлях найперспективніший. Він не лише дозволяє поступово збільшувати свої розцінки, але й набувати ореолу певної респектабельності.
Віктор Пелевін попав у десятку, зауваживши, що у сучасного експерта є лише дві функції: посилати знаки та проституювати смисли. І посилання знаків сигналізує про готовність проституювати смисли, а проституювання смислів є способом посилати знаки. Ми дивимося ток-шоу, оскільки думаємо, що є хтось, хто може пояснити нам світ. Але завдання експертів не в тому, щоб поясняти світобудову спраглим. А в тому, щоб підвищувати свій власний рівень добробуту за їхній рахунок.
Хтось може сказати “та хто їх там слухає, тих експертів”. Було би добре, якби це було так. Але за межами наших рафінованих фейсбуків є архаїчна країна, яка вірить у доброго президента, справедливу Юлю та щирість Зеленського.
Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!
