Метафізика і конкретика питання до вільних франківців і пропозиція голові апеляційного суду
вівторок, 21 серпня

Метафізика і конкретика: питання до вільних франківців і пропозиція голові апеляційного суду

Я іноді клепаю грубі метафізичні речі, які дехто з моїх знайомих одразу приміряє на себе. Потім, після ідентифікації, видно – лютує.

При випадкових зустрічах в приміщеннях суду і на вулицях перестає вітатися і старається відвернути голову або намагається дивитися наскрізь  не помічати. А воно не виходить, і це втішає. Особливо коли воно відвертається, а ти все одно потрапляєш на очі, бо скрізь назустріч, і тоді  через силу, крізь зуби. В уяві розпинають, а в реалі – затонка кишка. Зазвичай це люди, які самі ж і зробили мені гидоту, а тепер ненавидять за це.

Є й інші – ті, кому я свого часу зробив добро, і мушу розплачуватися за цю свою дурість, про яку не шкодую. Ці мене просто зневажають –  ніхто, бо не Керівник, якому одна насолода підкорятися. І не буде ніколи Керівником з таким підходом до виборчого діла. Він (я) не уміє дружити і правильно спілкуватись із начальством нагорі, без зв’язків, а тому не потрібний. Це гарні люди, вони відчувають і мислять, як усі, хто перебуває у "червоно-синій парадигмі" мислення. Але мені їх враження не головне, головне, щоб прочитали інші – ті, хто вийшов за межі "синьої парадигми". Це і є мета.

Основне в цьому ділі  не зупинятися, така щира емоція, як ненависть ворогів відкритого суду (суспільства), сильно мотивує. Набагато гірше, коли дружньо посміхаються, тихенько псують повітря, а тебе роблять винним. Наше українське дзюдо – душевний підхід, а потім стрімкий кидок. Це ж просто чудо якесь – отакі люди.

Автор дякує тим, хто читає його мудрування, завдячуючи свободі слова, яка у нас ще є. Тепер перехід від вульгарної метафізики до піднесеної конкретики. Як і у колгоспі, в кожному суді є голова. І хоч колгоспи з їх головами вже відлетіли у вирій, але суди ще є, і у них є голови з членами цього "колективного господарства". Без голови суд не виглядає повноцінним, бо що то за суд тоді  вершник без голови (о, Майн Рід!), що скаче безладно і безцільно прерією. Хтось має конякою правити.

Голови судів  це обличчя судів, інтелект, мова, моральний стан  образ фактично. Я не про фото, це особисте, тільки про моральне, один його зріз однієї особи. Нашого голову апеляційного суду судді обирають послідовно з 2014 року, після того як він про щось поспілкувався з активістами окремо від інших суддів. Не знаю, про що вони там таємно шушукались, але, судячи з усього, "сповідь" була сильна. Видно, такий могутній посил був даний чоловікові в його відчуттях, що він увірував у свою неперевершеність і ніяк не може зупинитись у прагненні влади. Індивід вже три рази підряд голова, а закон дозволяє тільки два.

Не розумієте? Значить, погано вчились.

Йому пропонувалось не йти втретє, але в чоловікові, мабуть, є якийсь "вголовопрульний" апарат – той, що його в голови пре. Треба рахувати так: третій  це перший, а значить, може бути ще й другий  той, який четвертий. А все тому, що розумний від природи, закінчив університет – це не вивітриться так скоро. Бо останній закон скасував попередній! Тепер доходить? Слідкуйте за руками. Щось не так? Все чисто. Ви просто не умієте правильно рахувати, бо не володієте магією тлумачення закону.

Автор теж "правильно" читати закон не вміє і думає, що це просто ганьба і знущання над духом права. Саме так крутії і роблять з чорного біле. Закони для того й приймалися, щоб виключити постійне перебування у владі одних і тих же, щоб були зміни і не було узурпації. А є голови, які в наперстки набагато вправніші за нашого, вони роблять "хитрі" ходи – стають заступниками, а потім знову обираються головами. Як Путін прямо, от де розум.

Я не питаю, чи законно, я ставлю собі (і Вам) просте питання: чи морально так? Для чого їм влада, адже вони нічого не роблять, тільки імітують? Що діється в душі такої людини? Відповім: нічого не діється, ніколи, вона грає в захопливий лохотрон з нами. А якщо нова Верховна Рада прийме новий закон, що тоді? Тоді його знову ці самі прочитають так, що попередні рази не рахуються, і знову будуть "вперше" обрані демократичним голосуванням.

У владі вічно одні й ті ж. І це не тільки про суди, гляньте навкруги. Саме такі й тримають Україну в бідності, екстрагуючи з неї всі соки. Однак дозвольте закінчу про цього, про тих інших і тих, хто їх обирає, – у наступних публікаціях. У героя нашого оповідання проглядається ще один мотив  гірший за маніакальне прагнення влади. Його близькі родичі працювали і працюють в суді, де він голова. Це як? Яка "моральна душа" цього чоловіка? Але у питання є набагато неприємніша сторона – ми. Це і наша "моральна душа".

Хіба це правильно, що у нас в області може бути і є такий суддя і голова суду? Чому нам байдуже? Думаю, саме в цьому ключ. Це ми, судді і люди поза судом, допускаємо таке становище. На совість здурілих від влади людей розраховувати нічого, вони безсоромні. І нікому їм сказати – припиніть. У Шаріка теж іноді питають, що він буде: кашу чи картоплю з хлібом? Шарік хоче м’яса, я точно знаю, але кого цікавить думка Шаріка? Їстиме, що дадуть, бо можуть і не дати. У кращому випадку обере між кашею і хлібом. Так і ми, сидимо на внутрішньому ланцюгу біля буди і обираємо серед двох непотребів непотрібніший. Чого дивуватись, що нам ставлять риторичні питання, відповідь на які нікому не інтересна і ні на що всерйоз не впливає?

Суд (як і країна)  це не власність таких людей, суд  це ваша власність, спільна народна справа. Тому у мене є одне метафізичне питання і одна конкретна пропозиція. Метафізичне питання до жителів Вільного Простору: хіба вам не набридло сидіти, склавши руки, га? Ланц треба рвати.

А конкретна пропозиція до голови апеляційного суду: пишіть заяву, беріть шинель і йдіть. Задля здорового глузду і совісті.

Наступний пост буде конкретніший  про метафізику масштабування "рекурсивної самоподібності" в судах.

КОМЕНТУВАТИ