п'ятниця, 16 листопада

Прогулянки випасом Незалежності

Володимир Єшкілєв Письменник, культуролог
Містянам не потрібно ані докладати зусиль для переобладнання міста під треш-проект, ані кардинально змінювати свої уподобання...

Кожне обговорення різних версій концепції розвитку Івано-Франківська спокушає до найпростішого й найдешевшого рішення – спрямувати місто шляхом його перетворення на концептуальне місто-смітник, яке приваблюватиме туристів сумішшю стильної антикультури та звичайного побутового рагулізму.

Два роки тому автор цього допису запропонував міській громаді відповідну програму ребрендингу Івано-Франківська під назвою "12 кроків до Помийного Раю". Нагадаю, про які кроки йшлося:

1)   Розмалювати фасади старих будинків міського центру, не шкодуючи яскравої фарби. Вокзал помалювати в інтенсивно-рожеве, а його купол вкрити золотою плівочкою, за прикладом веж у Манявському скиті;

2)   Побудувати (або ж придбати десь недорого) ще з десять-дванадцять пам’ятників у типово сучасному франківському стилі "урна з шаблюкою". Понавтикати їх у найнесподіваніших місцях й підсвітити червоним і синім світлом. Поряд поставити помальовані у рожеве і бузкове із позолотою контейнери для сміття;

3)   Зробити з палацу Потоцьких музейно-розважальний центр. Продавати в ньому морозиво "Яйцятий кінь", пиво "Січове" та різноманітну випічку на маргарині та смальці. Побудувати там три-чотири пивні піцерії з демократичними цінами та креативно розвинути міську традицію офіціантського хамства. Влаштувати конкурси "найбруднішої кухні", "найбрутальнішого бармена", "найрозкутішої офіціантки". Переможцям вручати премії міськради та красиві золоті кубки із зображенням побитої Ольги Фреймут;

4)   Запропонувати за невелику платню місцевим митцям (письменникам, співакам) час від часу збиратися навколо великих пнів (лише на вулиці Матейки таких є два) та славити знищення безглуздої рослинності читанням віршів та бадьорими співами. Влаштувати для дітей щонедільну розвагу під гаслом "Не будь ботаном! Підтримуй владу! Спиляй дерево!";

5)   Розставити на центральних площах додатково кілька сотень продавців домашнього сиру, сметани, молока, овочів і тараньки;

6)   Підтримати та розвинути добре починання, яке вже має місце біля центрального "Сільпо". Там на півплощі транслюють читання Євангелія. Встановити транслятори на всіх площах і розважати мешканців і гостей міста читаннями різноманітних священних текстів з різних релігій;

7)   Активізувати жебраків, вуличних ворожок, поетів-лауреатів, міських божевільних, стихійних краєзнавців та екзотів (на штиб "пане, дайте пйіть копійок"), спрямувати їх на гостей міста;

8)   Створити в "Білому домі" платний музей Карпатського вампіризму, а на даху цієї споруди поставити 20-метровий макет писанки та позолочену статую Довбуша. При наявності інвестора можна поставити макети-писанки на всіх великих будинках;

9)   Збільшити кількість цільової реклами на біл-бордах. Типу: "Ти ще не вжерся "Прикарпатським бальзамом»? Тоді твоє життя пройшло намарне!", "БУДЬ ПАНОМ! Випий пива "Панського" і відлий під ратушею!». Обмалювати усі міські автобуси кольоровими портретами героїчних місцевих депутатів усіх рівнів, які не стали "тушками";

10)   Виплачувати з міського бюджету премії тим власникам машин, які погодяться на тюнінг в стилях "золоте корито", "палехський розпис" та "банка віскас". Облаштувати зручні парковки безпосередньо на тротуарах;

11)   За взірець реконструкції центральних вулиць взяти теперішній стан вулиці Шевченка. Розробити тематичні екскурсії "Мандри розритими вулицями" з демонстрацією гостям міста каналізаційних колекторів і водостоків;

12)   Закрити на вічний ремонт усі громадські вбиральні.

 

Мене чомусь анітрохи не дивує, що програма "12 кроків", як виявилось в нещодавніх бесідах з представниками міського бомонду, й на сьогодні залишається актуальною. Бо ж за два роки в місті практично нічого не змінилось.

Ну ні, кажуть мені невиправні оптимісти, все ж таки дещо змінилось. Скажімо, Ольгу Фреймут вже не товчуть по місцевих забігайлівках, а радо приймають й навіть не ображаються на знайдених під брудною цератою тарганів. Контейнери (навіть не позолочені, а звичайні) тепер використовують не лише для збору сміття, але й для політичних розваг, а вулицю Шевченка вже майже відремонтували.

Так то воно так, кажу оптимістам, але ж, з іншого боку, ані пні з Матейки, ані невмиті екзоти, ані продавці сиру-сметани-вобли нікуди не ділись. Щодо монументів, то вони, навпаки, набули ще більшої соціально-містичної потуги, виганяючи з вулиць літники. А прогулянкову частину Шевченка перетворили на взірець того, як уявляють собі бульвари любителі гострих кутів та бляшаних ліхтариків.

Себто нічого загрозливого для втілення треш-проекту у місті не сталося. Шкода лише, що розібрали барикаду біля Білого дому. Барикада була просто супер.

Але то нічо. Натомість у самісінькому центрі міста з’явився пам’ятник Руській Трійці, схожий на карусельку з трьома заскоченими вуйками. Взірцевий, як на мій смак, об’єкт у стилі поп-трешу. Цікавіший навіть за "урну з шаблею". Мій добрий знайомий з Харкова стверджує, що сей монумент з фарбованого бетону нагадує ті псевдоімперські паркові споруди, якими зіпсували його рідне місто Гепа з Допою. Стилістичні уподобання "еліт" Сходу і Заходу України, насправді, мало чим відрізняються.

Щоправда, в нас більше, аніж на пролетарському Сході, люблять каплички, котрі ставлять де попало і як попало без жодного врахування того, чи пасує чергова позолочена й розцяцькована споруда до архітектури вулиці або площі. "Головне, аби блищало!" (а це, нагадую, одне із наріжних концептуальних гасел програми «12 кроків»).

До речі, подейкують, що деякі студенти з Індії знаходять у франківських капличках щось дуже рідне, а ще деякі з них свято переконані, що каплички присвячені місцевій аватарі богині Лакшмі. Мене такі пересуди анітрохи не дивують. Мандруючи Індією, я часто зустрічав там язичницькі капища, що наче спроектовані прикарпатськими любителями позолоти, свіжої бляхи та яскравого причандалля. Відмінність лише одна: в Індії капища прикрашають не штучними, а живими квітами.

Все вище наведене переконує мене в незмінній актуальності програми "12 кроків" та наснажує моделювати щоденний триб життя середмістя у Франківську (чи то Нью-Пацикові) майбутніх часів. Таке моделювання має на меті, серед іншого, розвинути, конкретизувати та оптимізувати програму згідно з найсвіжішими тенденціями і трендами. Отже.

Трудовий ранок дивовижного міста має починатись на випасі Незалежності (себто на теперішній вулиці з такою ж назвою). О восьмій годині ранку представники майбутньої міської влади (в гумаках, куфайках і з батогами) мають гнати випасом – від Вічевого майдану в бік Тисмениці – муніципальну овечу отару. Туристи в цей час сидітимуть в літниках, питимуть пиво з майонезних баночок, заїдатимуть його піцами, намащеними на підгорілі коржі, та зніматимуть ранковий марш муніципальної отари на планшети та смартфони. За окрему плату можна буде дражнити овець, мавпувати чабанів та бігти попереду отари у рожевих балаклавах.

З сусідніх із випасом вулиць варто взагалі поздирати асфальт і плитку та засадити їх цибулею, кабачками і бульбою. Для того, аби туристи могли добиратись до розпивочних і піцерій, достатньо протоптати поміж грядками стежки та спорядити їх вказівними табличками з написами шрифтом Брайля та пунктами прокату гумаків.

О десятій годині до Вічевого майдану в позолочених автобусах мають підгрібати учасники щоденного міського мітингу, на якому оголошуватимуть різноманітні заборони, обмеження, перейменування та читатимуть сентиментальні поезії і реферати з проблем побудови громадянського суспільства.

О дванадцятій перед адмінбудівлею битимуть по великій бочці і закликатимуть полювати на бродячих псів та іншу недозволену в місті фауну. Туристам пропонуватимуть за двісті євро взяти участь у полюванні, а потім скуштувати свіжих вареників з м’ясом щойно впольованої тварини, додатково приправлених смачним майонезом та кетчупом (й уся ця розкіш ще за якихось сто євро). Для цієї виправи пропонується назва "собача люстрація".

В обід туристи зможуть взяти участь у веселих проводах заробітчан з автостанції, а по обіді – в ритуальному засміченні берегів Бистриці та в урочистому злитті нечистот до міського озера. Всі ці оригінальні перформенси ненав’язливо та політкоректно підведуть гостей міста до необхідності вжити першу чвертку самогону.

О шостій вечора на туристів чекатимуть нові розваги – квест під назвою "знайди вай-фай", хованки в руїнах, молодіжні змагання з пивного алкоголізму та фестиваль смальцю "Облизати жир на пиці". Кого ж не привабить такий просунутий ентертеймент (плюс друга-третя чвертки самогону), той зможе повернутись на випас Незалежності й насолодитись видовищем повернення до середмістя муніципальної отари. А нічне життя будуть урізноманітнювати стихійні бійки, блукання у темряві, вуличні співи та творчі вправи у саунах.

Зрозуміло, що це лише пропозиція щоденного буття міста-смітника. Професійні затійники можуть запропонувати інші цікаві атракції та розваги. Адже немає меж для свобідного польоту мрії.

Головне у всьому цьому є те, що містянам практично не потрібно ані докладати зусиль для переобладнання міста під такий проект, ані кардинально змінювати свої уподобання. Можна просто нічого не робити, як тепер, й місто саме перетвориться на помийний простір. Туристам для розуміння ситуації варто буде лише роздати буклети-пам’ятки з цитатами класиків постмодернізму, списком саун, рекламою самогону та орієнтовними цінами. А зовнішню англомовну рекламу побудувати на парадоксах типу "Смітник – майбутнє людства!" або "Гівно – непереможне!".

І все буде чотко.    

 

 

КОМЕНТУВАТИ
  • Сергій Чирва 0 Відповісти &quot;Головне, аби блищало!&quot;<br>Актуальне і тепер для міських очільників...<br>Сміявся... скрізь сльози... сльози за самобутністтю нашого міста...