п'ятниця, 19 квітня

Путін не має обличчя

Андрій Бондар Письменник, перекладач, блогер.
Дати Путіну перемогти – бодай символічно – означає в нашій ситуації одне: від самого початку дозволити нам самим програти.
Мене просто добиває одна мантра, по суті, мислевірус, який блукає по світових і українських ЗМІ. 
Її можна окреслити так: "Путіну в кожному разі треба дати відчути себе переможцем у ситуації, що склалась..." 
Тобто, що би не сталось, а божевільному треба всіма правдами та неправдами дати відчуття перемоги, бо, мовляв, у нього цуґцванґ і безвихідь і йому треба зберегти лице перед своїм населенням, мовляв, не можна його заганяти в пастку. (Так, начебто це не він сам себе свідомо в неї загнав.) Оскільки там, у цій принизливій пастці, Путін уже нам усім покаже, почім фунт лиха. Досі він просто розважався, грав м'язами.
Така логіка задобрювання божевільного ні до чого доброго не призведе – мудрі це розуміють. "Втрата обличчя" перед своїми внутрішніми симпатиками та "виборцями" – це не те, чим мусять перейматися люди доброї волі. 
Ні, навпаки, людям доброї волі слід перейматися лише остаточною втратою Путіним обличчя, розбурханням внутрішніх суперечностей всередині Росії та відкриттям "других фронтів". Цим у гордій самотності вже понад півроку займається Україна за моральної підтримки прогресивного світу. 
Дати Путіну перемогти – бодай символічно або морально – означає в нашій ситуації одне: від самого початку дозволити нам самим програти. Не тільки морально чи символічно, а й фактично. А оскільки нам програвати не можна, то дозволити зберегти обличчя йому ми не можемо.  
Отже, у нас також цуґцванґ. Тому, соррі. Жодного збереження обличчя. Тим більше, що його давно нема. А що є? А я є те, що ми вам призначили. Ми, український народ. Ла-ла-ла-ла.
КОМЕНТУВАТИ