понеділок, 15 жовтня

Сміття з хати: як зміцнюють авторитет судової влади

Наша хата має мінімум три поверхи вгору. Два тут і один, де сидить увесь каганат. А ще андеграунд, там ховаються ті, хто злетів з верхніх левелів і викохує помсту.

Не сказати, що в хаті багато сміття. Втім, його хоч і негусто  кілька тисяч гризунів на сорок мільйонів мешканців, – але дух у хаті стоїть такий, що люди тікають до сусідів.

Звідки ж починати прибирання? З андеграунду чи верхнього поверху?

Німецька логіка каже, що сходи метуть згори донизу. Німці, вони такі німці  вірять у гравітацію. У нас це не пройде  поверхи між собою перекриті для вільного сполучення з метою безпеки.

Верхній поверх узагалі зачинений наглухо. Туди тільки на ліфті по "золотих" картках. Їх дають не всім, а хто заслужив тривалим співробітництвом з банком або прилетів на гелікоптері прямо на дах.

Тому, думаю, прибирати треба там, де ти є. Але з ким і чим?

Чим  ніби є, а от з рештою  складно. Ніхто не хоче неприємної роботи  занурювати свої чисті охайні й пещені руки в нічний горщик. Із різних причин, але в основному через те, що більшість просто не бачить бруду  зжилися з ним. А ті, хто бачить, переважно страждають від нікчемності і отримують з цього насолоду, як відомий львів'янин. Важливі приміщення в хаті заповнені специфічною публікою зі своїми альфа-самцями усіх ґендерних відтінків. Ідентифікуються такі індивіди через дифузію: не потрібно бачити бомжа, його видає запах. А ще вони кучкуються в зграї і несамовито захищають свій спосіб життя. Воно б і нічого, якби не було токсично й не заражало приміщення та здорових людей.  

То була приказка про загальне, тепер казка про окреме.

Не буду про те, як ставляться жителі краю до судів і суддів. Знаю як. І ви знаєте. Буду про те, чому так і звідки запах. Почну згори, а потім обов'язково дійду і до низу – на рівень суддів і апарату, там теж є і про що, і про кого розказати.

В судах є голови, яких обирають на демократичних засадах більшість суддів. Голови судів майже не мають ніяких реальних повноважень. Вони і не треба. Для чого формальні повноваження, коли є неформальні, які набагато дієвіші? Домовленість і спільний інтерес завжди краще діють, ніж примус. Тому випадкових людей там нема. Голова суду – це завжди згода, яка може бути і невиказаною. І ті, хто обирає, і ті, кого обирають, точно знають взаємні очікування. Робота і стосунки в судах уже склались, і було б глупо їх міняти, обравши якогось навіженого, який порушить налагоджений процес.

У посаді голови концентрується сукупний суддя. Який голова –  такі судді. І навпаки. Чесні справедливі судді не оберуть нечесного голову. Голова – індикатор стану колективу суддів. Принаймні більшості, яка його обрала. Хотів був написати, що не знаю голів в інших судах. А потім подумав, що це буде неточно. Знаю! Але говорити буду тільки про своє. Поки що.

"Нашого" (він і ваш теж) обрали вперше у 2014 після Майдану. Перший демократичний голова. Дзвінок пролунав, коли його перед обранням сповідували "активісти" в якійсь сповідальні. Вже тоді заліз сумнів. А ще більше він посилився, коли "активісти" почали до нього бігати на "прийом". Далі пішли комунікації з суддями. Не буду казати, про що, бо не знаю точно. Це потаємна сторона. Довести цю сторону важко і майже неможливо. Омерта. Але явище обов'язково проявиться назовні через діяльність. Кількох суддів апеляційного суду громадськість визнала недоброчесними через прийняті ними рішення. Особисто я в їх недоброчесність не вірю, на вигляд люди як люди, але ж я не один у світі і не претендую на істину. Те, що голову суду назвали недоброчесним суддею з-за прийнятих рішень, – це скандал, це вони, значить, там усі такі. Мені неприємно працювати в суді, голову якого громадськість вважає недоброчесним суддею. Це кидає тінь на всіх. І якщо кому байдуже, то автору – ні. В цивілізованих суспільствах люди залишають посади. Принаймні на час з'ясування що до чого. Хотів би помилитись, але наш не такий, він цієї слабкості не допустить.

 

Але ще більший скандал, як на мене, що таку людину взагалі обрали. Обрали СУДДІ. Третій раз. Чому? Закон каже, що голову суду можна обрати тільки два рази. Це було зроблено, щоб не можна було зловживати і лишатися "вічним" керівником. Але факти – то одне, а правильне розуміння законів – то зовсім інше. Було ж два закони, і кожен про обмеження двома строками. Так і виходить, що чотири. По новому закону – це перший раз. Чи другий? Але не третій. Якщо закон знову змінять, то можна буде обратись за кожним законом по-новому – до безкінечності. Поки буде кому цього суб'єкта обирати, бо й електорат може раптом закінчитись.

Автору зрозумілі такі словесні викрутаси, але арифметика і здоровий глузд кажуть інакше. Вони рахують не букви законів, а їх призначення і факти. І ці факти негарно пахнуть. Їм треба давати оцінку. Це ж треба так хотіти влади! Я от собі думав: чому так, для чого йти третій раз? Щоб робити що? Те, що робиться, – тобто нічого дійсно потрібного? Потім зрозумів. Це не тільки піп визначає прихід, тут і з приходом не все гаразд. Родичі під одним дахом, батьки, діти – вони всі роблять одну роботу. Це все не можна пускати на самоплив, не для того воно робилось. Налагоджена робота, усталені стосунки, які всіх влаштовують, – близькі особи поряд, а не десь в іншому місці, в теплі, безпеці, під крилом і наглядом. Працюють, заробляють на хліб як хто може. Ідилія. Голова, судді, діти суддів в одній установі. І між собою ніяк не пов'язані, ага. За судом пов'язані, а тут чужі люди? Неправильний голова міг би то все порушити. А цей ні, бо у самого оте в пушку.

Як пішла реформа, так багато суддів звільнилось. А їх помічники залишились. Із цього приводу голова скликав збори і запросив керівника апарату. Поставив питання, щоб не звільняти помічників, які лишились без суддів. Нема потреби говорити, що серед них є діти суддів. Тоді автору довелось нагадати суддям, що це не їх компетенція. Але питання не в компетенції, а в тому, що голова, маючи повноваження, це питання на збори виніс. Просто так? Це було б благородно, якби серед помічників не було близьких родичів як його самого, так і інших суддів суду. Це одна дія, яку ще оцінять через призму нотмативних приписів. Є й інша – законність виплати державних грошей на заробітну плату помічників, які мали бути звільнені, – сумнівна.

Чи не їх захищали та виносили на збори суддів питання, яке виходить за межі компетенції Зборів? Якщо їх, то тут Вам і реальний конфлікт інтересів. А те, що дитина помічником в іншого судді, то нічого? Хіба сторонній спостерігач не подумає, що через дитину у голови і судді можуть бути особливі довірливі стосунки? І чи не вплине це на правосуддя? Сторонній спостерігач не просто подумає, він буде переконаний.

Я це добре розумію – сам одружений із суддею. Але вона працює в іншому суді, і ми прискіпливо слідкуємо за тим, щоб ніхто не міг сказати про конфлікт інтересів як на роботі, так і поза нею. Гарно мати владу, можна забезпечити родину, друзів. Тільки аморально, як на мене. Ця стайня ще чекає на свого Геракла.

Є у автора така риса  не скривати свої наміри, а навпаки  говорити наперед. Щоб потім не було недомовок. От і кажу. 

Голові апеляційного суду мав би хтось дружній порадити піти у відставку, поки не пізно. Тільки нема кому, а сам він не додумається. Значить, доведеться пройти шляхом сорому всю дистанцію. А на фініші буде сюрприз.

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter - лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

КОМЕНТУВАТИ