вівторок, 17 липня

Це місто просто приречене

Ігор Панчишин Архітектор, художник.
Мешканці Івано-Франківська – усі повоєнні покоління містян – так і не зуміли по-справжньому успадкувати й інтегрувати історичну спадщину Станіслава.
Івано-Франківськ, площа Ринок. Те, що за фасадом. Івано-Франківськ, площа Ринок. Те, що за фасадом.

Тут от виникла спонтанно розмова, переповнена жартами і сарказмом, натяками і алюзіями щодо збереження спадщини і автентики в "цьому місті". Нове покоління, загалом бануючи за втратою старої містової тканини, не проти "новацій" і радикальних змін у проблемному хабітаті, що якось ще носить назву "історичне місто".

У кожному жарті є доля... жарту. Тепер зрозуміло, що це не недолуга місцева влада, чи окремі зловмисники, чи дослідники людської природи і якихось експериментів з соціальних трансформацій, чи просто якісь "совіти" знищують саму сутність Станіслава... Насправді кожна така урбаністична "креативність" має просте пояснення і воно об'єктивне: це місто просто приречене.

Фото Ростислава Шпука

Це не погано і не добре. Це так є. В кілька етапів, швидко, жорстко і методично було замінено все населення міста, яке існувало і яке його зробило. Просто тут тепер живе інший етнос. Можна перераховувати різні національності, соціальні і релігійні групи і таке інше. Але факт є незаперечним: всі ті пам'ятки, вся та "спадковість" не успадкована. Цим всім володіємо ми, які майже на всі сто відсотків не тутешні. Якщо й знаходяться одиниці тих, родини кого будували це місто, то цей відсоток навіть менший, ніж в межах статистичних похибок.

Фото Ростислава Шпука

Я б скористався заувагою Всеволода Бажалука про те, що, якщо уявити собі таку трагедію, як наше місто, то прикладів в найближчому оточенні в Україні взагалі немає (хіба історія з Донбасом після Першої світової війни). Ні Чернівці, ні Львів  жодне обласне місто  не пережило такої операції. От хіба одне-два: це Чорнобиль (чи там Славутич з Хіросімою) і Калінінград. Міста, які мали свою історію розгортання і розвитку, розчищено від їх власників, переселено туди інших людей, які так і не зуміли по-справжньому осмислити нову "власність" і належно "успадкувати" майно. Помешкання, будинки, двори і садочки, вулиці і площі, саму тканину урбаністичну, тривалі й існуючі стосунки, промисловість, уявлення і ланцюжки відносин, книги і колекції, майно і спогади, звички, родинні пов'язання. Весь той хабітат, що плететься століттями і видозмінюється за загальними законами спадкоємності і генетичних трансформацій, весь той матеріальний і нематеріальний ресурс.

Фото Ростислава Шпука

Можна багато називати чинників цієї трагедії  і війну, і "совок", і індустріальну та етнічну політику есесеру, і таке інше. Але факт стався, і кожне післявоєнне покоління є чинником, інструментом і співучасником того, що сталось з містом.

Хай кожен особисто проаналізує це сучасне прагнення до креативності (навіть у саркастичних формах) з огляду на цей факт. Жартома чи не зовсім такі розмови виникають у спільнотах, що не "прив'язані" до відповідальності перед минулим. Воно не стало своїм. Воно не перешкоджає прямо, але легко стає кар'єром, полігоном, каменеломнею, розхідним матеріалом, ресурсом власним, а не відійшлих назавжди попередників.

Фото Ростислава Шпука

Коли хтось говорить ніби банальні фрази про "минуле, без якого немає майбутнього"  то це традиційна сучасна маніпуляція з розумінням минулого як красивого (вінтажного) аксесуара до нових реалій. Для мене стало це зрозумілим, коли на рештках ліквідованого вже меморіального міського цвинтаря відбулись перші поховання жертв революції і війни. Ні строгі вимоги чинного "холодного" законодавства, ні апеляції мої (та й не лише мої) щодо неможливості так легковажно розпоряджатись сакральними речами, ні навіть спроба створити нове сакральне і достойне місце для таких поховань на відповідних нових майданчиках (йшлось тоді про Дем'янів Лаз) не знайшли підтримки. Це стало очевидним, коли виявилось, що жоден із цивілізованих аргументів не приймається практично жодним учасником тих дискусій.

І особливо чітко це стало зрозумілим з приходом "нового молодого" (ніби) кабінету, який практично відкрив це вічко скриньки Пандори і завдяки якому власне і розгорнулась ця веремія "креативності". Маніпуляція і апелювання до молодого сегмента просто "увочевиднила" повну втрату сенсів спадкоємності і розуміння сенсів історії. Трагедія стає реальністю у цій іронічно-саркастичній балачці.

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter - лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

КОМЕНТУВАТИ