Скажімо, історія з інтернет-обговоренням побиття учасників ЛГБТ-акції у Києві лише підтвердила цю особливість вітчизняного бомонду.
Але це вже минула історія, одна з тих, які нікого нічому не вчать. Зрештою, куратори рекомендували трансляторам особливо на цьому не заморочуватись й чекати майбутнього "перезавантаження ситуації". А в нашій благословенній країні транслятори завжди виконують побажання кураторів. Без варіантів.
Нещодавно, зайшовши на літній майданчик у середмісті, побачив одного із місцевих трансляторів. Судячи з його лицевої моторики, сонце, пиво та калганова настоянка вже відкрили в його голові той маленький міжсвітовий портальчик, через котрий частина свідомості трансляторів час від часу мігрує до вищого світу, де мешкають Архангели Пропаганди. Якщо закрити портальчик хоча б на півроку, в транслятора конкретно їде шифер. Жреці, як відомо, мають час від часу споглядати своїх богів. Це не примха й навіть не умова контракту, це входить в професію.
Транслятор подивився на мене розконцентрованим поглядом і запитав, що пророкують карти Таро. Я віджартувався: карти, мовляв, пророкують волатильність ринків. Обличчя транслятора розпливлось в посмішку неконтрольованих розмірів, він помахав в мій бік товстим пальчиком і голосно прошепотів: "Брешеш!"
Себто прийняв мене за колегу.
Я сів за інший столик, але це не врятувало. Транслятор розвернувся до мене всім корпусом, напружено запихтів і почав транслювати. Голосно, аби всі чули:
– Все йде на пси! ці також крадуть! про все домовлено! кого нам нав’язали! нас мають за г…но!… – й таке інше, у тому ж керунку.
– І не заплатять тобі, – припустив я. – Прикинь?
– А що ж то робити? – раптом здувся транслятор. Глибока зморшка перетнула його нагріте сонцем чоло. Подумки він, певне, взивав до Архангелів Пропаганди, але ті закрились у своїх чертогах, може, дивились "Слідство ведуть екстрасенси" або "Містичні історії".
– А якби провести конференцію… – несміливо почав транслятор й замовк. Зрозумів банальність пропозиції. Він перебрав ще кілька варіантів – від заснування нової прогресивно-активної партії до протестного флешмобу на одному з карпатських перевалів, а відтак сказав:
– Треба підняти стейкхолдерів.
– Куди? – запитав я.
– Кого? – одночасно подумали всі, хто випадково почув трансляцію.
– Треба кинути до мережі меседжі, підірвати спільноти.
– Так вже ж підірвані. На всю голову.
– Тоді нас врятує лише чудо, – тихо сказав транслятор й раптом схопився:
– О! Дійсно! Чудо у тренді!
І почав гарячково переконувати мене, що прагматичне мислення вичерпалось і що насправді всі прогнози аналітиків нікчемні перед таємницями світових процесів, що невидимий кріт історії невблаганно риє десь там під коренями людства, що лицарі древніх орденів домовились про спільні дії. А ще він зазначив, що знає: індійські йоги пророкують різке й неочікуване біржовиками подорожчання золота. А закінчив він тим, що на останні збори Більдербергського клубу не запросили жодного з членів королівської родини Великобританії.
– Ти все зрозумів? – запитав транслятор.
Я кивнув. Можна було б нагадати йому, що у дев’яносто дев’яти випадках зі ста таємниче світло в кінці тунелю виявляється не містичним світлом, а ліхтариком проктолога. Але ж, подумав я, не варто скидати з рахунків той один єдиний випадок зі ста. Сказано в Писанні: дух віє де хоче.
А ще я десь я йому співчував. Адже його куратори довго переконували початкуючого транслятора у всевладності Архангелів Пропаганди. Переконували в очевидності перемоги прогресу над хаосом. Йому показували таблиці та малювали кольорові схеми, розповідали про невразливість мережевих структур та непереможність грамотного піару. Він навчився випаровувати з бурячків інформації смердючі спирти іронічної об’єктивності, навчився збирати за круглими столами козлів, подібних здалеку на експертів, та давати інтерв’ю козам, подібним здалеку на журналісток. А тепер всі ці оперативні міфи та пакети навичок розпались на збірки несмішних анекдотів. Й бідному трансляторові не лишилося нічого іншого, як прагнути чуда й виловлювати плітки про резолюції, прийняті на збіговиськах кармознавців.
Тому я пересів за його столик, замовив страждальцеві пива і зауважив:
– Ще не було сонцестояння, а в лісі знову повно грибів.
Він підняв на мене сповнені відчаю очі і, після довгої трагічної паузи, пошепки мовив:
– Невже починається?
І я згрішив, зробивши головою ствердний і брехливий рух. Просто не хотілось відбирати в нього останню надію. Ми довго-довго пили холодне і світле пиво й кожний думав про своє.
Судячи з його посвітлілого обличчя, він знову відчув впевненість і дякував Архангелам Пропаганди за свою успішну реалізацію та за цілий цей світ, так чітко приречений на зростання товарної пропозиції та невпинну глобалізацію ринків.
Але насправді тим Архангелам було глибоко начхати на свого стомленого солдата. І не лише начхати.