За краями завжди важко вгледіти.
Думаю собі і дивлюся на почорнілий периметр щойно спеченої піци. Чом би не провести паралелі Україна-їжа?
До пори до часу усі інгредієнти мирно собі співіснують на деці. З добрим кухарем диму на кухні не буде ніколи. Нам, як відомо, з кухарями не дуже щастило. Чи то надто вже складна страва "Україна", чи то нездари кухарі… Але факт, що ось уже понад півроку в країні пахне смаленим – очевидний. І ні весняне цвітіння, ні літні дощі не можуть перекрити запах тривоги. Не бояться тільки ті, хто не мають чого вже втрачати, або ті, в кого дуже багато всього. Я не належу ні до перших, ні до других. Тому часом бувають приступи жаху від прочитаних новин і від прокручування в голові найгірших варіантів того, що може бути.
Позиція "моя хата скраю" зараз погана, оскільки хто скраю, той найбільш незахищений. Незахищений від вогнепального й інформаційного вогню. Від танків, які вільно пересікають кордони, і від пройдисвітів, які встановлюють свої порядки. І найгіршим є те, що люди можуть подумати, що все, що відбувається, вони заслужили. За те, що так довго плекали залишки СРСР. За те, що нехтували українською мовою. За те, що воювали не тільки проти фашистів, а й проти українців. Так, літак, який впав з українського неба на українську землю, автоматично стає проблемою України. І винні в цьому лише українці, особливо ті, що живуть в місці падіння літака. Прищеплене нам почуття вини не дає спокійно жити. Тоді як минуле має бути в минулому. Для нього є пам'ять, є музеї, є книги. Але ніяк не теперішнє життя.
Так, єдиний російський юмаріст Задорнов не втомлюється оспівувати наймогутнішу і найбільш братську з усіх братських державу. І сумувати за часами, коли цукор був солодший, трава зеленіша, однокласниці – молодші. Мовляв, всі українські політики-спортсмени (мова конкретно про Кличка) навчались в Союзі. І завдячувати своїм перемогам і світовій славі варто, звичайно ж, Росії, бо найкраща система освіти саме тут. А ми, українці, такі-сякі, замість вдячності виходимо на мітинг і протести. Виходить так, що, наприклад, вчителька математики має право вимагати від свого учня, який став мільйонером, подяки за те, що саме вона навчила його рахувати…
Ми ж – братні народи, заявляє сатирик. І ще заявляє, що варто ракетні комплекси задіяти проти українців, щоб не обстрілювали невинну Росію. І щоб загниваюча Америка побачила, яка сильна Росія, і щоб не збивала більше з українцями на пару чужі літаки.
Сприйняття реальності у багатьох росіян – викривлене. Приписувати собі чужі заслуги і списувати на інших невдачі… – це так в їхньому стилі.
Майже в тему згадалась цитата Сергія Довлатова про авіацію:
– Ластівки залітають в турбіни літаків, літаки падають, гинуть люди… Ластівки попадають в турбіни, глухнуть мотори, гинуть люди…
– А ластівки що – виживають?!!
Дивно, що досі винуватцями трагедії з боїнгом росіяни не назвали птахів. Тож ті собі поки вільно літають над східними і південними регіонами країни. Над будинками з вибухівкою і над містами, зруйнованими терористами. Над підірваними мостами і складами зі зброєю. Над обпаленими краями піци-України.
Дуже хочеться, щоб краї наші більше не обрізалися, не кришилися і не зменшувалися. І щоб на нашій кухні були ті, хто триматиме все під контролем.