Вчорашня дискусія з приводу референдуму про долю Донбасу в контексті паризьких домовленостей показала, що більшість досі не усвідомлює всю складність нашого становища і вважає, що Україна є реальною державою і має реальний суверенітет. Але це омана, якщо не тупість.
Жодного суверенітету сьогодні Україна не має, тому що:
1. Вона не контролює свою територію. Причому мова те тільки про Донбас чи Крим, але й інші області. Наприклад, в липні у Мукачевому ПС вчинив стрілянину. Як справи у нас щодо цього інциденту? А ніяк. Бійці ПС спокійно "вийшли з оточення". Вся територія України – це лише сито, крізь яке проходить контрабанда, наркотрафік, мігранти, диверсанти – що завгодно. На Волині сотні людей воюють просто на Варшавській трасі за бурштин, встановлюють блокпости і регулюють, кому й куди їхати. Словом, контролю нема.
2. Його нема, тому що нема монополії на насильство. Кожен олігарх має своїх бойовиків. Силові структури можуть підпорядковуватися тій чи іншій групі або ж ведуть самостійну гру. А демобілізовані АТОшники швидко створюють свої кримінальні групи чи входять у старі. Тому влада має де-факто обмежені юрисдикції, де вона справді володіє монополією на насильство. Українська армія може проводити обмежені спецоперації і розсиплеться при першому ж більш-менш серйозному натиску росіян, тому що організаційно змінилася мало і продовжує пожирати ресурси, значна частина яких відходить у вигляді корупційної ренти для еліти, що побачила у війні можливість легально пиляти бюджет.
3. Україна реально не контролює свій бюджет, тому що не контролює свою економіку в цілому. Тому повінстю залежить від зовнішньої допомоги. Якщо зовнішня допомога зникне, то бюджет чекає колапс, за яким настане колапс соціальний. Це, в свою чергу, означає, що Україна вимушена виконувати те, що їй кажуть, тому що не розширила свою економічну базу за рахунок реформ, яких так і не провела.
Вже цих трьох факторів досить, аби зрозуміти, що реального суверенітету у нас нема. І моя логіка виходить з цього розуміння. Неможливість визначити, де є наш суверенітет, а де його нема, не дозволяє нам досягти жодної з цілей з модернізації країни. Як ви можете проводити реформи на Донбасі, якщо не контролюєте його? Як можна проводити реформи на будь-якій такій території? Ви не можете зробити цього навіть в Олевську, бо насправді не контролюєте зону добувачів бурштину.
Тому, щоб почати рухатися вперед, потрібно визначити, що ми реально контролюємо, а що ні. Встановлення чітких меж реальної влади української держави дозволить зрозуміти, які ресурси вона має, щоб далі проводити модернізацію, відштовхуючись від цього, а не ефемерних фантазій про "соборну і неподільну". Якщо Україна соборна і неподільна, то чому ЄС і Росія напряму домовляються про постачання газу в Україну?
Нездатність визнати очевидні факти приведе до того, що відбувається з усіма фантазерами, – ми будем втрачати все, що маємо, поки світ фантазій не наповниться реальністю. З цього випливає один серозний наслідок.Ми ще втратимо не тільки Донбас, але й інші території, поки не визнаємо, ким ми насправді є і на що реально здатні.
Звісно, це неприємно і боляче чути, але важкий психічно хворий може зцілитися тільки шляхом усвідомлення своєї хвороби і необхідності комплексного лікування. Інакше все життя проведе в дурці. Коли хворий увесь народ, у нього нема можливості сидіти в дурдомі, тому що він оточений іншими народами, які претендують на територію і ресурси. Значить, такий наррод зникне, як зникли лужицькі серби чи ацтеки з майя.
Це є той вибір, перед яким стоять українці сьогодні.