fbpx

Віра. Надія. Любов. Вересень

Стиль життя 11:31, 23.09, 2014

...Навіть не за себе рада, а за дітей, які народяться вже в іншій країні, освяченій кров’ю і перемогою.

Вони шукають те, чого немає, щоб довести, що його не існує. Фраза авторства філософа нашого часу – Подерв’янського. Бо коли безсоння, а на плеєрі тільки аудіоначитки його п’єс, хоч-не-хоч, а, окрім матюків, які так любить автор, чуєш щось більше.

Ми живемо, і для щастя не вистачає чи то міліметра, чи то мілілітра. Це вже я чую задушевні бесіди двох чоловіків-філософів з сусіднього купе. Уявляю, як в цей же час в затишних покоях чиновники п’ють елітні напої і почувають себе нічим не щасливішими від цих чоловіків. Просто базовий набір "для щастя" в кожного свій. Комусь, щоб дістати шматок землі під забудову, варто пройти бойове хрещеннях в усіх державних установах і набрати усіх можливих довідок. Не кажучи вже про кошти. А комусь достаньо прийти з триколором і оголосити чужу землю своєю.

Хтось вперто не помічає війни і вірить, що ця чаша його омине. А хтось не бачить миру і стріляє в мирний час по мирних жителях. В країні пахне неспокоєм і надією водночас. А ще вереснем. Це дивно звучить, але мені бракує "легких новин": там, про отруєння грибами чи сусідські сутички (зараз такі не транслюють по телеканалах). Натомість, маємо отруєння брехнею і сутички з сусідньою смертоносною країною. Про її неприємний запах гарно висловився Довлатов: "А як ще може пахнути в країні, головний труп якої досі не похований"? А й справді, один лежить забальзамований (виконавши місію знищення інших), другий обколюється ботоксом і ходить, розносячи смерть.

Разом з тим дивне відчуття надії на краще майбутнє. Коли минулого вересня вершиною моїх мрій було післяінститутське працевлаштування, стабільна доза кохання в серці і здорові близькі, то зараз все глобальніше. Я вдячна за зміни, які змінюють нас.

Навіть не за себе рада, а за дітей, які народяться вже в іншій країні, освяченій кров’ю і перемогою. Якесь пафосне речення вийшло. Але, мабуть, щось подібне відчували дідусі і бабусі, коли закінчилась Друга світова, подібне відчували батьки, коли розвалився Союз. Віра в майбутнє – це краще за безкінечні ностальгії.

Для мене віра пахне ладаном, теплом від свічок і "Боже великий, єдиний, нам Україну храни", яку співає хор наприкінці служби. Осіннім чи весняним повітрям: саме в ці сезони трапляється найбільше змін. Віра – це запах диму на городі, коли спалюють картопляне бадилля і дим тягнеться аж до неба, лоскочучи ніздрі Богу. Мовляв, дивись, ми зібрали урожай, ми будемо ситі з Твого благословення, дякуємо.

Віра – це дим над Майданом і багаття, біля яких гріються десятки людей. І запах диму знов лине до Бога. Мовляв, нам не тільки хліб насущний потрібен, а і воля. І Бог, простивши нам долги наші і взявши до свого небесного війська всіх загиблих, таки пошле нам мир. І міліметри щастя стануть кубометрами. І найсумніші новини будуть максимум про поодинокі випадки отруєння грибами.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: