четвер, 25 квітня

Звичайні вибори, незвичайний день: як українці обирали президента в Антарктиді

Вибори на станції "Академік Вернадський" пройшли доволі буденно. Процесуально їх мало що відрізняло від інших виборів, на яких доводилося бувати. Найбільше відрізнялася сама атмосфера. Особливості у цей день додавала не так сама Антарктида, як відірваність від України.
Фото Національного Антарктичного наукового центру та з архіву полярника Миколи Старинця. УП. Життя. Фото Національного Антарктичного наукового центру та з архіву полярника Миколи Старинця. УП. Життя.

Пропозиції написати про вибори в Антарктиді мене трохи здивували. Звісно, що це може здаватися важливим, адже вибори таки важливі для країни, від цього залежить її курс і так далі і тому подібне.

Побувши тут трохи більше ніж кілька днів, починаєш звикати до того, що Антарктида за вікном – це просто щоденний пейзаж. Часом, як і вдома, хтось до когось каже: "Поглянь, який захід сонця". А заходи сонця тут прекрасні, постійно інші. То блакитні, то жовті, то іскриться все, то айсбергів наплило звідкись, і вони відсвічують у сіризні вечора, а на горизнті прорізується із темних сутінків ясна смуга, промальовуючи вершини засніжених гір, які через неймовірно чисте повітря здаються значно ближчими, ніж насправді.

А потім відвертаєшся від вікна і продовжуєш розмову про те, про що міг би говорити вдома, чи у товаристві, чи на прогулянці. До цих розмов додалися нові теми з біології, наприклад, філософії, фізики, дефектоскопії. Але ж зрозуміло мені тепер, що і тут розмовляють в основному про різне. Ніхто не говорить про свою роботу 24 години на добу. І це абсолютно очевидно, хоча коли збирався сюди, то не взяв із собою жодного фільму. Мовляв, навіщо фільми, коли їдеш всього на 2 місяці в Антарктиду. Але це не так. Ти адаптуєшся і звикаєш. Мозок не може бути так довго у стані ейфорії. Це не означає, що тут перестає подобатися, однак прогулянка до пінгвінів і тюленів стає такою ж, як прогулянка у парку міста. Білочку у парку важче побачити, ніж тут пінгвіна. Нову радість викликають тюлені Веддела, яких за весь час перебування на станції бачив кілька. Більшість тут, а один на виїзді. Розмовляючи про фільми Вуді Алена чи Джима Джармуша, перериваємося на жарти про скуа – тобто поморників, які зловісно змахують крилами, кричать і – коли відчувають загрозу гніздам чи пташенятам, що чимось схожі на великих курчат, – летять на людину і намагаються її відігнати. Деякі черкають голову. А на острові Скуа, кажуть, вони просто дуже наполегливі. Тому й острів так називається. 

Час іде зовсім інакше, ніж вдома. Кожного дня ти робиш те, що завжди, або ж те, що маєш, або те, що запланував, або якось відпочиваєш, як сам собі придумав. У такому режимі число немає значення. Важить тільки година: коли обід, вечеря, виїзд, повернення. І день тижня. Число важливе для мене тільки тричі: коли я був помічником нічного чергового, помічником кухаря і коли буду помічником денного чергового. Помічником кухаря я був 21 березня. Я це пам'ятав, але не прийшов вчасно. Бо я вже давно відвик дивитися, яке сьогодні число. Бо це нічого не міняє – не має значення. І хоча насправді це важливо, бо всі (або багато) чекають дня повернення, однак днів ніхто не рахує. Навіщо, якщо це наче один повторюваний день? Знову ж таки, це не означає, що він нудний. Хоча за деякий час тут справді виникає потреба себе чимось зайняти у вільний час: знайти роботу, кудись поплисти з іншими, піти у спортзал, порозмовляти або побути наодинці – що теж не так просто.

І у цій атмосфері, коли є тут-і-тепер, коли Україна часом здається нереальною, і тобі треба нагадувати собі, що тут, в Антарктиді, ти всього місяць, а не все життя, "раптом виявляється", що рейтинг у Зеленського далі один з найбільших і що така ситуація може існувати насправді. Важко навіть сказати, робить вона Україну ще нереальнішою чи, навпаки, опритомлює тебе, нагадуючи, що насправді реальне життя не може бути таким простим. Що у реальному житті серед людей все складно і прості та очевидні речі мають бути такими заплутаними.

Але тут, в Антартиді, безліч надуманих проблем відсікаються. Справжньою проблемою часто стає щось дійсно реальне. Проблемою може бути шторм, який заважає повернутися групі із віддаленого острова. Проблемою може бути лід, який не дає людям висадитися на острові, щоб встановити якийсь важливий прилад. Проблемою може бути зупинка дизеля, бо тоді нічого не працюватиме. Проблемою може бути поломка опріснювача, бо тоді не помиєшся, не звариш нічого і таке інше. Певною небезпекою може бути морський леопард, який десь тиждень тому впіймав пінгвіна і роздер його, як м'яку іграшку. Питання, коли прийде корабель, теж є чи не головним. Кажуть, в останній місяць перед поверненням частішають жарти про те, "що ми не повернемося". І хоча це практично не реально, однак за жартами, мабуть, ховається невизначеність. Бо коли саме прийде корабель – ніколи не знаєш точно, це ж океан. І розклад тут може помінятися вмить – залежно від погоди. 

На всьому цьому фоні вибори хоч і важливі, а питання, у яку країну ми повернемося, мучить тут не мене одного, але жодною проблемою не є. Як жодна дільниця в Україні сама не визначить, хто буде Президентом України, так і дільниця на станції "Академік Вернадський" не зробить цього. Вона може здатись символічною, однак проголосує так, як звичайна дільниця, бо тут звичайні (хоч і якоюсь маленькою мірою в чомусь незвичайні) люди з різних українських куточків. Це коли вони повернуться, вони знову чи вперше стануть на якийсь час унікальними, поки за ними ще тягтиметься морозний аромат предвічного льоду. Але тут всі такі ж, як в Україні: чекають на маршрутку Вернадський-Київ, і то з кількома пересадками.

Мабуть, тому тут панує здивування з приводу такої цікавості до виборів саме на станції. Хоча, звісно, що з раціональної точки зору все зрозуміло: це далеко, це Антарктида, це єдина така станція, це екзотично. І процес я опишу, але гадаю, що він буде більш схожим на будь-який процес на будь-якій іншій дільниці, ніж сама атмосфера виборів, яку, власне, першочергово описав.

З цікавих моментів підготування до дня виборів мені дуже сподобалася ремарка одного із зимівників. Коли його запитали, чи буде тут якась інформація про кандидатів, він жартома зазначив, що боїться, чи вистачить на це паперу. І хоча інформація про кандидатів уже є, але зауваження його дуже раціональне. "Бюлетень – як рушник, сорок чотири кандидати! І нас тут сорок людей, а ще ж мають бути запасні бюлетені". І здавалося б, що це просто папір. Однак якщо тут щось закінчиться, то у магазин не сходиш. Коли перед початком сезону закінчуються фрукти, то поки не поновлять запаси, поки хтось не завезе – доти нема, і край.

Так само лімітований тут доступ до інтернету – 1 година на 2 дні, відтак доступ до інформації теж лімітований. Це має свої мінуси і плюси. З мінусів – зрозуміло – неможливість у звичному режимі вирішити якісь питання в Україні. При крайній потребі можна звернутися до адміністратора зв'язку, і він передасть твій лист у НАНЦ, звідки його надішлють за вказаною адресою. Проте така процедура міняє уявлення про "крайню необхідність". Часом це дуже важко пояснити людям поза станцією. Я надіслав звідси одне фото вагою 107 кілобайт (!). Все інше – це дрібні тексти для фейсбука, які вдома публікують з моєї сторінки. Тож стежити за передвиборчою агітацією нема можливості і особливої потреби, на мій погляд.

З тих кандидатів, за яких я був готовий віддати голос, один знявся з виборів уже у час мого перебування тут. Відтак кількість варіантів зменшилася, про них я склав своє враження давно, тому то і не було необхідності щось з'ясовувати знову. З іншого боку, не тільки ти не маєш звичного доступу до інформації, але і вона до тебе звичним чином не доганяє. Крім чистоти повітря, води, звуків, тут є ще одна непомітна на перший погляд чистота – інформаційна.

Фото Олександра Марченка. Українські новини.

У переддень виборів, 30 ввечері, ми розмовляли із одним із учасників сезонної експедиції. Він сказав, що гарно бути зараз у цей час тут. Ми погодилися, що справді: там передвиборча реклама тисла б з усіх шпарин.

У суботу приміщення їдальні було приготоване для виборів: стіл для виборчої комісії, скринька для бюлетенів, кабінка для таємного голосування.

Наскільки мені відомо, інструкція, як зробити кабінку, прийшла із Центру. Один із столів у їдальні, а у них металевий каркас та ніжки, був поставлений боком у кут приміщення. Таким чином, дві сторони закривалися стінами, третя – кришкою довгого столу. Із четвертого боку за інструкцією до круглої металевої ніжки було прикріплено відповідну фіранку. Не одразу й помітиш, що це стіл, а не спеціальна кабінка. Хоча, звісно, везти щось схоже сюди справді безсенсовно.

Ця ситуація мені нагадала американський фільмі про шатл чи станцію на орбіті, на якому сталася аварія, й інженери на землі придумували, як із підручних матеріалів зробити необхідні прилади. Паралель далека, однак, можливо, частково передасть атмосферу того, що тут є тільки те, що є. Розуміння цього у час, коли можна при потребі знайти будь-що, втрачається. Однак у світі ще є такі місця, де це не очевидно.

Разом із тим, писати у статті "якийсь-там фільм про щось там" – не дуже професійно. Було б правильно перевірити назву в інтернеті, щоб не залишатися голослівним. Однак думка перевірити таку дрібницю тут викликає у мене сміх.

31-го всі встали рано, хоча, зазвичай, у кожного свій розклад. Обід та вечеря відбувається для всіх в один час. Щоправда, у дві зміни. Сніданок же у кожного у свій час. Тому незвично було бачити понад половину мешканців станції у один час за сніданком. Це додавало атмосфері дня особливості. Як зазначила одна із сезонниць, те, що відбувається, таке незвичне, що може здатися продовженням її сну.

За кілька хвилин перед 8 годиною ранку за місцевим часом комісія робить остаточні приготування. Частина людей поснідала ще перед виборами, решта – коли дільниця-їдальня закрилася. Несподівано багато присутніх було святково одягнено: костюми, краватки, сорочки і навіть один метелик.

Під кінець голосування виборці пішли знову одягнути більш звичний одяг і повернулися вже на чай чи каву.

Мені запам'ятався діалог:

– Ти вже зняв свій костюм виборця?
– Так, я вже простий смертний, від мене знову нічого не залежить. 

Здається, у цьому міні-діалозі суцільний жарт, але можна помітити і відчуття того, що ти дійсно на щось впливаєш, зокрема у день голосування.

Приблизно о 10:20, після того, як результати були надіслані до Києва, голова комісії – бейзкомандер Ситов Віктор Миколайович – оголосив підсумок волевиявлення на станції. Із 37 голосів 19 осіб проголосувало за Петра Порошенка, 5 за Володимира Зеленського, 2 за Руслана Кошулинського, 3 за Анатолія Гриценка, 1 – за Бойка, 1 – за Богомолець, 1 – за Наливайченка, 1 – за Мороза, 1 – за Смешка, 2 – за Ігоря Анатолійовича Шевченка. Один бюлетень був зіпсований.

Результати приємні, скажемо так, різноманітністю.

Після цього, ближче до 11 ранку за місцевим часом, – а зважаючи на те, що тут годинник не переводять, то різниця з Україною вночі збільшилася з 5 до 6 годин, – все повернулося у звичне русло. Кабінка для голосування знову стала столом, чергові перетворили дільницю на їдальню, хтось пішов працювати, хтось відпочивати. Я ж чекаю на 14:00, щоб з'явився інтернет.


Спеціально для "Курсу" з Української антарктичної станції "Академік Вернадський"

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter - лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області! 

КОМЕНТУВАТИ