Бойовий медик 50 полку ім. Семена Височана Нацгвардії України Петро Боднарук на позивний “Бинт” евакуював пів тисячі поранених із позицій у Серебрянському лісі.
Боєць родом із села Стопчатів Косівського району. Зараз служить у Франківську. Про порятунок побратимів на передовій розповів Суспільному.
Петро Боднарук закінчив Коломийський медичний коледж за програмою “лікувальна справа” й отримав спеціальність фельдшера.
Крайній бойовий виїзд Петра Боднарука був у Серебрянське лісництво, що неподалік окупованої Кремінної на Луганщині. Медик рятував поранених з “нуля” з лютого до серпня 2023 року.
“Ми постійно моніторимо рацію, слухаємо, що відбувається на лінії зіткнення. Нам повідомляють, чи є поранені, чи є вбиті. Якщо на позиціях “300”, то ворог прослуховував і вже тиснув туди сильніше. Тому все зашифровано”, — розповідає нацгвардієць.
За його словами, поранення у воїнів були різні — від легких до дуже важких, як-от уламки в голові.
“Військовому уламок зайшов у лоб і так виглядало, що вийшов з потилиці. Наклали йому шийний комірець, дексаметазон у вену і транексамову кислоту — в іншу. Заливали його натрієм-хлоридом, бо не було нічого іншого. Він вижив, і з ним все добре”, — каже Петро Боднарук.
На евакуаційні виїзди бойовий медик завжди брав із собою тактичний рюкзак. У підсумках — турнікети, бандажі. У кишені на спинці — шина. А всередині — решта медикаментів. Ножиці для різання одягу на поранених Петро Боднарук носив на спеціальному ремінці, щоб завжди були під рукою та не загубилися.
З його слів, тактична медицина — дорога, тому без волонтерської допомоги бойовому медику та його побратимам було б складно на передовій.
“Медична частина видавала нам медикаменти. Правду кажучи, цього не вистачало. Був великий потік поранених. В один період ми просто привозили поранених у стабпункт і забирали їхні аптечки, щоб просто доукомплектувати себе”, — каже Петро Боднарук.
Коли бойовий медик рятував життя військовим на “нулі”, його рідні нічого про це не знали. Петро Боднарук зізнається: приховував правду, щоб за нього менше хвилювалися.
“Коли кудись виїжджаємо, то я так говорю собі: сказати мамі або татові — то не варіант. Потрібно розповідати, що все спокійно і добре. Стараємося якомога частіше виходити на зв’язок з рідними. А друзі мої зазвичай знають все”, — пояснює військовий.
Петро Боднарук переконаний: у бойового медика завжди має бути позитивний настрій. Ці емоції допомагають не лише пораненим почуватися у безпеці, а й самим медикам легше сприймати різні ситуації.
“Люди, які пережили це все на “нулі”, їм треба віддавати належне. А я просто роблю свою роботу, більше нічого. Не можу себе навіть прирівнювати до них”, — говорить “Бинт”.
