У 2010 році він завершив службу у військовій авіації. Здавалося, цей етап життя залишився позаду. Через дванадцять років він знову сів у кабіну винищувача МіГ-29, пише КУРС з посиланням на 114 бригаду тактичної авіації.
Сьогодні льотчик 114 бригади тактичної авіації з позивним Паха має за плечима понад 400 бойових вильотів, десяток збитих повітряних цілей і сотні уражених наземних.
Його історія почалася задовго до великої війни. У тринадцять років він мріяв про мотоцикл. Батько запропонував інше: “Хочеш швидкість — підеш в аероклуб”.
Саме там усе й почалося. Далі – навчання і два десятки років служби у військовій авіації. Потім – дванадцять років цивільного життя і переконання, що польоти вже ніколи не стануть реальністю.
24 лютого 2022 року все змінилося. Паха зустрів свого друга – льотчика Станіслава. Були перші дні війни, перші повітряні бої, виводи літаків з-під удару. І Паха зрозумів, що треба повертатися в стрій.
Повернення до польотів після довгої перерви було непростим.
“Перші польоти давалися важко. Іноді здавалося, що все забув. Але поступово відновив навички”, – розповідає військовий.
Далі прийшов час бойових польотів. Сьогодні для Пахи МіГ-29 — не просто винищувач.
“Це універсальна бойова машина, яка може вражати цілі і в небі, і на землі. Наші фахівці адаптували МіГ-29 для застосування широкого спектру західного озброєння. Колись це важко було б навіть уявити. А сьогодні ми уражаємо цілі на землі високоточними бомбами”, – наголошує льотчик.
За час повномасштабної війни були сотні бойових вильотів. Під час одного з них Паха з ювелірною точністю уразив ворожий пункт управління безпілотниками на Тендрівській косі. Внаслідок цього велика кількість ворожих БпЛА в Одеській, Миколаївській та Запорізькій областях втратила керованість і зв’язок з операторами. Для противника це означало втрату важливого елемента системи управління, для українських військових — збережені життя.
Були й моменти, коли небезпека була зовсім поруч. Одного разу під час повернення із завдання позаду його літака вибухнула ракета. Паха побачив вибух у дзеркалі.
Льотчик зізнається: страх нікуди не зникає: “Він є. Але коли сідаєш у кабіну, вже думаєш тільки про роботу. Треба виконати завдання і повернутися”.
Після кожного польоту він телефонує додому.
На запитання, чому продовжує літати, відповідає коротко: “Поки не закінчу цю війну, нікуди не піду. Не до кінця війни — до перемоги”.
Читайте також: від піхотинця до командира НРК: історія захисника Боксера зі 102-ї бригади.
