КУРС писав, що видавництво Discursus видає новий роман франківської письменниці Марії Микицей.
Роман “Дольче віта” представили на “Форумі видавців” у Львові. Сьогодні книжку презентували у Франківську, в книгарні “Є”. Модерувала зустріч з Марією Микицей франківська романістка Ольга Деркачова.
Авторка з тих, хто дуже ретельно виписує свої тексти.
“Можу читати абзац 20 разів. Кожне слово має бути на своєму місці”, – розповідає про процес створення роману Марія Микицей.
Письменниця завжди має при собі записничок, диктофон і ручку. Нотує абзац чи навіть одне речення. “Воно потім як знаходиться”, – каже вона.
Епізоди та окремі сцени авторці снуються перед очима – як кіно: “Коли бачу всі ці фільми, нічого не залишається як записувати чи надиктовувати”.
“Дольче віта” від Марії Микицей – це історія про дружбу двох подруг – Мирослави і Софки. У романі, звісно, є любовна лінія. І вона заводить читачів не в любовний трикутник, як звикло, а в чотирикутник, жартує авторка. Письменниця каже, що такий голлівудський момент був і в її житті і вона досі в шоці від цього. Але не варто сподіватися від книги особистих одкровень. Авторка додає, що в романі десь до 20% автобіографічності, і це переважно “насмикані з життя епізоди”.
Що стосується любові і всього, що її супроводжує, то Марія Микицей – за рівновагу.
“В світі існує рівновага, і якщо ти в когось відбиваєш хлопця, навіть якщо це нехотячи, то життя може це дуже цікаво обернути – і коло замкнеться. Завжди треба мати на увазі, що можеш опинитися якщо не в дзеркальній ситуації, то в подібній”, – розмірковує письменниця.
Її головній героїні 45 років. Марія Микицей розказує, що були нарікання читачок на вік, мовляв, ну йшлося би про молодших жінок, то зрозуміло, а так – то яка там уже дольче віта.
Авторка пояснює, що їй якраз було важливо писати для жінок, трохи старших, ніж 30. Для тих, кому і до 40, і за 40, і за 50. Бо кожен вік – це кльово: емоції, перипетії, стосунки, бажання, почуття.
“Дольче віта для мене – це душевна рівновага, – відповідає на запитання модераторки Марія Микицей. – Це радість, і радість буденна. Не забувати, що в будь-якій ситуації з неї можна посміятися, а потім розрулити. Треба хотіти бути різною, не боятися погоджуватися на авантюри, експерименти, відкривати щось нове у світі і у собі, дізнаватися про нове і ставати новою”.
Роман із легким детективним сюжетом завершується відносним хепіендом. Відтак письменниця не виключає продовження історії.
“Якщо складні питання філософії буття вам уже поперек горла, то вам — сюди. Проза Марії Микицей розважає й переносить на хвилю безтурботності й оптимізму. Герої й героїні письменниці теж переживають свої драми, але читаючи про них, ви на безпечній відстані. Цю відстань створює гумор й екстраваґантність, якими авторка вміло оперує. Вона вміє увиразнити абсурд, але так, що читач від цього не постраждає. Вона вміє сміливо ламати стереотипи й переходити межі. Разом з авторкою ви не лише спостерігатимете за життєвими перипетіями героїнь і героїв, але й отримаєте легкий ефект присутності”, – відгукується про книжку відома франківська письменниця та перекладачка Галина Петросаняк.
