Роман Луцький давно переклав свою акторську анкету англійською і польскою, пише Glos Wielkopolski.
Він розповів, що польську вчив з телебачення.
“В дитинстві я жив у селі на Івано-Франківщині. Телевізор у нас показував тільки УТ-1 та УТ-2. А тато, працюючи у Німеччині, привіз супутникову анкету. І у моєму житті з’явилися кольорові Polsat, TVP, TVN”, – згадує Луцький.
“Тринадцятий поcт” (13 posterunek) “Справи Кепських” (Świat według Kiepskich) та “Самі Свої” (Sami swoi) – саме з цих фільмів та серіалів актор почав вчити мову. У домі Луцьких частіше дивились польське телебачення, ніж українське. До 11 класу Роман більше слухав польську, пізніше вдосконалив свої знання інформацією з підручників.
“Ще п’ять років тому мої колеги говорили, що мені потрібно вдосконалити російську мову, щоб мати більше ролей. А мені було нецікаво зніматись у російськомовних проектах чи серіалах. Як відомо, в Україні переважна більшість проектів знімалась саме російською. Зараз, після революції у 2014 році, ситуація змінюється як з фінансуванням національного кіно та театру, так і у свідомості людей україномовний продукт набрав іншого значення. Українські актори мають змогу більше грати українською”, – ділиться Роман.
У фільмографії Луцького є лише один фільм, в якому його герой говорить російською, – це біографічна драма “Параджанов”, де він зіграв оператора. Роль польскою Роман буде виконувати вперше. Вимову відточує разом з викладачем польської.
“Зніматися та грати за межами України обов’язково треба! Треба розширювати свої горизонти, вчитись і переймати досвід. А у сучасному світі це не так важно. Щоб працювати у Європі чи навіть Америці, не потрібно кардинально змінювати свого життя. На проби можна вислати відео через інтернет, а на репетиції чи спектакль прилетіти літаком”, – каже актор.
Окрім спектаклю у Познані, паралельно йдуть зйомки фільму “Віддана” – екранізації роману “Фелікс Австрія” Софії Андрухович, що вийде у прокат наступного року. І хоч важко узгоджувати таку роботу, та ще у різних країнах, Роман не хоче вибирати між кіно та театром:
“Театр для актора – це як тренажерний зал для спортсмена. Тож наскільки це можливо – буду поєднувати ці дві галузі акторського мистецтва. Не важливо, в якій країні ти працюєш і якою мовою, у кіно чи театрі. Важливо з ким. Дуже багато чого залежить від режисера. Якщо вдасться знайти спільну мову з творцем проєкту – тоді і приємніше, і легше виконувати свою роботу. А хороші режисери є як у Польщі, так і в Україні”.
У Познані Роман зіграє некласичного Гамлета у старій недіючій скотобійні (Stara Rzeźnia), що розташована у центрі міста.
“Відверто кажучи, у такому місці я буду грати уперше. Нетиповою локацією на моєму акторському досвіді був Палац Потоцьких, де я грав у п’єсі “Три сестри”. Але спектакль був туди просто перенесений. А тут п’єса перегукується з місцем. У цьому місці довгими роками проливалась кров тварин. Я читав про цю скотобійню. Її побудували ще на початку ХХ століття. А перестала працювати за призначенням ця будівля тільки наприкінці 90-х років”, – розповідає Луцький.
У стінах старої будівлі глядач не знайде рядів з нумерованими кріслами. Актори будуть виходити з-за обшарпаних колон. Структура “Гамлета” дозволяє глядачам вільно переміщатися залом разом з акторами – дійовими особами.
“Двадцяте століття закінчилося назавжди, але його уроки були забуті. Нам потрібні нові інструменти для опису сучасності. Гамлет – Роман Луцький – запитує про можливості Нової Людини на руїнах повалених ідей і авторитетів. Тут і зараз Гамлет веде міжкультурний та міжпоколіннєвий діалог”, – йдеться в описі спектаклю.
“Я признаюсь, це унікально – зіграти Гамлета. Ця роль складна, але це те, чого мені якраз не вистачало. З такою реалізацією в інтерпретації Маї Клечевської – це унікальній досвід не тільки для мене, але теж для кожного глядача”, – додає Роман.
“Гамлет” відкритий для публіки протягом декількох годин, і глядачі, наче в художній галереї, самі вирішують, скільки триватиме “Гамлет”, які частини історії вони захочуть почути та подивитися. Глядач, завдяки багатоканальним навушникам, які він отримує на вході, сам обирає, які фрагменти історії хоче слухати, та сам вирішує, коли змінити звуковий канал.
Фото – Łukasz Chotkowski