Майстриня Руслана Гончарук з Яворова на Івано-Франківщині представила у Франківському драмтеатрі персональну виставку, де показала понад два десятки ексклюзивних гунь, створених спеціально до вистави “Гуцулка Ксеня”.
Гуні яворівської умілиці роздивився і запропонував замовити для постановки режисер і директор театру Ростислав Держипільський, розповідає Укрінформ.
На одному з фестивалів, пригадує Держипільський, помітив сучасні гуні й зрозумів, що саме їх мають одягти актори. Шукали майстриню, а тому повернули до Яворова – гуцульського села, яке ще називають столицею ліжникарства, бо тут вироби з овечої вовни роблять майже у кожній хаті. А гуня – це вбрання вівчарів, яке традиційно робили теж з овечої шерсті, аби захищало їх від звірини та холоду на високогірних полонинах, де випасали худобу.
Ростислав Держипільський каже, що оглянув авторські гуні Руслани Гончарук – й одразу кілька відібрав для мюзиклу. Ще частину замовили.
«Я дуже легко погодилась на пропозицію – зробити гуні для «Гуцулки Ксені», – розповіла майстриня.
Каже, її навіть не злякало, що за два місяці доведеться створити не менше 20 оригінальних виробів. Жодних інших умов театр не ставив. Попросили лише не шкодувати яскравості та фантазії.
«Найперше я зробила зелену гуню для головної героїні. Три дні думала і сумнівалась, чи такою вона має бути. Але потім наважилась і сказала собі: «Так. Я буду її ткати», – пригадує Руслана Гончарук.
Далі, каже, взялася за білу з вишивкою.
«Я тоді якраз закохалася в одну яворівську сорочку, з ромбами. Зрозуміла, що така має бути гуня у гуцулки Ксені, й зробила її. Коли Ростислав Держипільський побачив, сказав, що головній героїні підходять і біла, й зелена, і жовта. Всі сподобались», – пригадує майстриня.
Вона зізнається, робота йшла швидко і легко. Втім, коли вироби відвезли до театру, тоді почала серйозно переживати.
«Я почала телефонувати, перепитувати, чи все підійшло. Не могла уявити, як вони будуть виглядати на сцені. Але коли вже побачила прем’єру мюзиклу, тоді заспокоїлась. Чуттєва гра акторів, музика, гуцульський одяг – усе гармонійно. Усе наче повертає нас у давнину. А гуні? На сцені вони були чудовими», – розповідає Руслана Гончарук.
«Мама навчила мене ткати. Тепер я розумію, яка велика цінність цієї майстерності, що передається століттями від наших бабусь-прабабусь і в яку закладена велика любов. Коли я працюю, відчуваю тепло цієї енергетики», – говорить Руслана Гончарук.
Ескізи своїх виробів майстриня робить не часто. Більшість задумів тримає в уяві. Лінії вимальовує в голові, коли бачить колір вовни. А ще, каже, її надихає музика. Адже за фахом Руслана Гончарук – професійна музикантка і сьогодні музику викладає дітям у яворівській школі.
