У франківському “Люм’єрі” документалка “Портрет на тлі гір” про легендарну гуцулку Параску Плитку-Горицвіт зібрала аншлаг. Представляти стрічку приїхав її режисер Максим Руденко.
Хто така Параска Плитка-Горицвіт
Її називають «Гомером Гуцульщини». Під псевдо Горицвіт вона писала казки й поезію, створювала рукотворні книги, скульптури, робила етнографічні замальовки, займалася живописом, графікою, іконописом. Горянка з Криворівні стала одним із культурних символів Гуцульщини.
На її долю випало багато випробувань: за допомогу УПА 18-річна дівчина потрапила на 10 років до Казахстану. Коли повернулася з заслання, почувалася чужою у рідній Криворівні, бо односельчани остерігалися зближуватися з нею, аби не наражатися на небезпеку. Самотня на батьківщині, Параска, однак, мала велике коло спілкування: вона листувалася з діячами культури й мистецтва з багатьох українських міст.
Параска не вела звичної для горян господарки, не мала худоби й городу, жила майже у злиднях, але натомість її внутрішнє життя було неймовірно багатим і інтенсивним. Вона творила. Фотографувала, малювала, писала. Щедро обдаровувала своїми роботами односельчан, які ще не розуміли їхньої вартості.
Розуміння цінності й масштабу творчої спадщини Параски Плитки-Горицвіт прийшло вже після її смерті у 1998 році. Виявилося, що звичайна гуцулка з чотирма класами освіти зуміла створити неймовірної краси і сили художній світ, який буде чарувати, вражати й надихати ще багато поколінь.
Знати, пам’ятати, берегти
Режисер фільму “Портрет на тлі гір” Максим Руденко розповів історію свого знайомства з творчістю Параски.
До Криворівні Руденко поїхав, аби на власні очі побачити місця, де його улюблений Сергій Параджанов знімав культові “Тіні забутих предків”.
“Мене вразили люди, яких я зустрів в цьому селі. Коли я спілкувався з людьми, я розумів, що треба взяти камеру і знімати кіно, бо це якийсь безкінечний пласт історій”, – розповів Максим Руденко.
До хати Параски режисер потрапив випадково. Він навіть не чув про Параску до цього.
“Зі мною була моя подруга Інга, художниця, вона сказала, що варто подивитись на хату Параски. Я питаю, хто така Параска? І так випадково ми опинились в тій хаті. Я почав гортати її фотографії, стали цікаві ці плівки, тому що я сам займався плівками, коли ще навчався в школі. Так я з нею й познайомився – через цей фотоархів. Я вважаю, що мій фільм – в першу чергу саме про фотоархів, а вже після цього я намагаюсь сказати щось і про людей, котрі знали Параску”, – сказав Максим Руденко.
Напередодні показу в Івано-Франківську стрічку демонстрували в Криворівні. Двічі за день стрічка збирала повний зал.
“Місць не було, люди стояли. Зрозуміло, там багато хто пізнавав себе, своїх родичів. З одного боку, люди сприймали фільм як мистецтво, а з другого – як пам’ять про те, що було в їхньому селі. Мені здається, те, що зробив Максим тим фільмом, – це знову портрет певного покоління, який набуде цінності через 30-40 років, як набули цінності фотографії Параски саме зараз”, – сказав актор фільму Василь Зеленчук.
Глядачі не приховували захоплення стрічкою. “Фільм дуже вразив… Я була в Криворівні, в тому музеї, а до того я взагалі про неї не знала. Але коли я там побувала, я була зачарована. Провела там кілька годин і з того часу стараюсь стежити, тому що її творчість заслуговує на те, щоб про неї пам’ятали і знали більше людей. Треба зберегти її спадщину. Я дуже рада, що тепер є такий фільм, який привернув увагу до творчості Параски”, – поділилася враженнями франківчанка Ольга.
До речі, переглянути стрічку можна буде й вдома. “Портрет на тлі гір” незабаром буде доступний на українській стрімінговій платформі Takflix.
Жанна Назарова
