18 січня в Давосі відбувся Український сніданок, традиційний захід, організований з нагоди Всесвітнього економічного форуму. Тема цьогорічного Українського сніданку — Stand With Ukraine? (Стояти з Україною?).
Український ланч у Давосі є найвидатнішим щорічним міжнародним зібранням за межами України, де світова еліта обговорює політичні та економічні проблеми країни. Учасники цієї зустрічі розглянули сценарії майбутнього України та її союзників у боротьбі з російською агресією.
У дискусії взяли участь Президент Республіки Польща Анджей Дуда, Міністр закордонних справ Великої Британії Девід Кемерон, Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, засновник Фонду Віктора Пінчука та групи EastOne Віктор Пінчук, Прем’єр-міністр Республіки Хорватія Андрей Пленкович, Президент Республіки Латвія Едгарс Рінкевичс та Віцепрем’єрка й Міністерка фінансів Канади Христя Фріланд.
До обговорення також долучилися Міністр закордонних справ Королівства Норвегія Еспен Барт Ейде, Міністр закордонних справ Республіки Литва Ґабріелюс Ландсберґіс, Міністр оборони Нідерландів Кайса Оллонгрен, співзасновник та співголова правління The Carlyle Group Девід Рубенштейн, Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, Міністр з особливих доручень Німеччини Вольфганг Шмідт і стрілець-санітар Збройних Сил України Олександр Баталов. Модерував дискусію ведучий CNN Фарід Закарія.
Рефлексіями після Українського ланчу у Давосі на своїй сторінці у фейсбуці поділився підприємець з Франківська Юрій Филюк.
Перший висновок: варто остаточно змістити рамку очікувань щодо закінчення війни. Не рік, а п’ять. “Хтось від такого усвідомлення додатково запанікує і шукатиме швидкий вихід, решті, навпаки, – дозволить остаточно скинути романтичні надії і натомість ще більше закатати рукави”, – вважає Филюк.
Другий висновок: ставка на суспільство. В трикутнику західні партнери, українське державне військово-політичне управління, українське суспільство Филюк ставить на суспільство: “Війну ми можемо виграти лише через подальшу ефективну консолідацію і взаємодію суспільства. Треба не зупинятись, далі і далі системно розвиватись, де треба – знаходити нові рішення, де треба – створювати тиск, де треба – забезпечувати підтримку. І лиш тоді, внаслідок, в нас будуть виникати успіхи в державних реформах та підтримці зовнішніх партнерів”.
Третє. Персональний план. Хтось приймає свідоме добровільне рішення мобілізуватись вже зараз. В інших свідомих громадян автоматично виникає потрійний обов’язок: а) забезпечення ефективної роботи на своїй професійній ділянці, б) постійна пряма підтримка ЗСУ (способів багато), в) підготовка до потенційної мобілізації на наступних етапах.
Четверте. Стратегія перемоги. “Нам воювати з ними ще довго, ця війна екзистенційна, а значить, перемоги на полі бою буде недостатньо. Ба більше, щоб вона швидше прийшла на полі бою, нам, окрім модернізації і підсилення армії, вже зараз необхідно модернізувати і розвивати економіку, культуру, освіту, науку, медицину та інші суспільні сфери. Ми маємо бути на 3-4 кроки попереду в кожному з цих показників. Лиш це нам гарантує безпеку на покоління вперед та рівноправну інтеграцію в розвинений глобальний світ”, – висновує Филюк.
П’яте. Грати на максимумі, програючи. Це формула системних чемпіонів, нагадує Филюк. “Суть в тому, що зовнішні фактори завжди змінні. Ситуація може розгортатись то на нашу користь, то не на нашу. Часто, в ситуативно гіршому розкладі, відбувається психологічна просадка, в результаті опускаються руки і потенціал поразки стрімко зростає. В цей момент нам важливо тримати психологічний удар і спокійно методично робити все, що в наших силах, допоки зовнішні фактори знову не розвернуться на наш бік”, – пояснює підприємець.
“Цінність кожного на передовій і в тилу на вагу золота”, – наголошує Юрій Филюк. І акцентує на турботі один про одного: “Кількість людей з травмою прямих втрат близьких на війні продовжуватиме зростати. Кількість ветеранів з травмами війни продовжуватиме зростати. Ментальний тиск відбивається так чи інакше на понад 90% українців вже зараз. Тому варто докладати зусиль, щоб бути чутливішими і терплячішими”.
