В наш час фейки стали частиною інформаційного простору, а намагання зіпсувати репутацію політиків чи підприємців нікого не дивують. Ці ж проблеми були характерні й для журналістики початку ХХ ст., але розмах тоді був набагато скромнішим.
У тодішній журналістиці був цікавий термін – журналістський бандитизм. Він означав намагання журналіста очорнити гідну й порядну людину, порпання в чужій брудній білизні, викривлення інформації чи відверті наклепи з метою псування чиєїсь репутації.
“Бандитизм фізичний, який розвивається в нашій державі, викликає в нас обурення, а бандитизм духовний – лише зневагу, – писала газета “Кур’єр станиславівський” у 1907 році. – Але цей останній бандитизм містить у собі більше підлості, бо дуже легко знищити чиюсь репутацію, не наражаючи себе на небезпеку, як це робить бандит із палицею в руці чи пістолетом. Останнім часом цей журналістський бандитизм, тобто приниження вартості й заслуг тих людей, які працюють на благо суспільства, став майже повсякденним явищем. Здорове суспільство не повинно терпіти посеред себе таких духовних бандитів, які мають лише болото в голові, бо з того болота не виростуть жодні хороші й корисні ідеї”.
Втім, поки мешканці міста розмірковували над етикою журналістської професії, в Станиславові з’явилися справжні бандити з посвідками журналістів. В 1912 році преса повідомила, що від певного часу містом ходили чутки про “темних особистостей”, які представлялися журналістами і користувалися цим становищем для шантажу чи примусу.
Одного такого “журналіста”, що називав себе Людвик С., арештувала поліція. На підставі, ймовірно, вкраденого посвідчення львівської “Газети щоденної” він спромігся видурити в багатьох станиславівських купців більші чи менші суми.
В 1908 році газета “Кур’єр станиславівський” розмістила цікавий матеріал про те, як живеться і працюється провінційній газеті. В ньому зазначалося, що становище часопису в провінції було важким, але й почесним водночас. Якщо столична преса щоденно наражалася на тисячі проблем, мусила рахуватися з цілим легіоном людей і цілим рядом обставин, то часопис у провінції тих прикростей мав ще більше.
Читайте також: Станиславівські оголошення: сусідські історії старого міста
Провінційний читач вважав газету, що виходила в його місті, чимось близьким і сприймав надто особисто все, що було з нею пов’язано. Наприклад, автор чи редактор здобув цікаву інформацію або ж порушив важливе питання, яке було на часі. Потирав руки й тішився, що буде мати щось гідне в номері – але тішився рівно один день. На наступний день, а інколи й через кілька хвилин після виходу номера спадав грім. Виявлялося, що якусь цілком загальну інформацію хтось із читачів потрактував особисто або прив’язав до якоїсь місцевої історії, про яку редактор і гадки не мав. Далі на видання сипались образи, з’ясування, вимоги спростувань, а то й бойкот.
В липні-серпні у станиславівській пресі панував мертвий сезон. Всі роз’їжджалися на відпочинок, місто порожніло, і журналістам катастрофічно бракувало новин. Тоді й з’являлися у пресі відомості типу “Певна жінка, ім’я якої невідоме, народила чотирьох близнят”.
Сутужно було з цікавими новинами і в січні-лютому, коли світська публіка Станиславова розважалася на карнавалах, балах і танцювальних вечірках. Саме в такий період у 1909 р. в пресі з’явилася історія про “жорстоку пані Б.”. Пані Б. зі Станиславова начебто звільнила свою служницю й відібрала в неї особисті речі, службову книжку, а також зароблені 4 корони. Господиня пояснила, що їй потрібна компенсація за те, що вона залишилася без служниці, а також за пошуки нової прислуги. Бідна служниця, залишившись без речей і документів, не могла влаштуватися на нове місце роботи й мусила витрачати важко набуті заощадження.
В наступному номері ”Кур’єр станиславівський” повідомив, що ця неперевірена інформація з’явилася в газеті лише через те, що редактор тимчасово був відсутній, і вибачався перед ”жорстокою пані Б.” за несправедливі звинувачення.
Як бачимо, газетні фейки сторічної давності побудовані за тим самим принципом, що й сучасні: викликають сильні емоції та бажання, щоб винуватця негайно покарали. Хоч вони й призначалися лише для збудження інтересу і заповнення інформаційного вакууму. Але навіть у періоди затишшя більшість журналістів Станиславова розуміла: в житті немає мертвих сезонів. Воно плине мінливим потоком і весь час рухається вперед, а хто вміє добре вглядатися в його хвилі, той завжди помітить у них щось гідне уваги.
Олена БУЧИК