Так, у 1938 році в Станиславові відкрилася нова фабрика харчових олій “Фаболія”.
Газети повідомляли, що власники нового підприємства не шкодували ні грошей, ні зусиль, щоб зробити його справді сучасним. Очевидно, цей задум удався, бо перші бочки олії з фабрики ”Фаболія”, що з’явилися на ринку міста, одразу ж почали користуватися попитом, а продукція виявилася не гіршою, ніж та олія, яку завозили до Станиславова з інших регіонів.
Нова фабрика дала роботу багатьом безробітним, що за тодішньої нестабільної економічної ситуації було ще однією великою перевагою. Вона знаходилась по вул. П’ястів, 24 (тепер вул. Пулюя). Як бачимо з реклами в газеті ”Слово” від 10 вересня 1938 року, підприємство пропонувало високоякісну олію першого сорту й концентровану ріпакову макуху і закуповувало від сільськогосподарських виробників насіння ріпаку, льону, конопель і соняшника.
Ще одним важливим набутком міжвоєнного Станиславова стала ”артистична шклярня” Ґустава Шустера, що відкрилася у травні 1934 року по вул. Сапєжинській, 10 (тепер вул. Незалежності).
Як зазначала преса, власник нового підприємства був молодим, але вже за короткий період зміг завоювати авторитет у місті. Він виробляв візерунчасті вітражі, скляні статуетки та інші художні вироби. Серед замовників підприємства були такі солідні установи як міський аеропорт та євангелістська кірха в Станиславові.
В 1928 році по вул. Собєського, 14 (нині вул. Січових Стрільців) відкрив свою майстерню українець Михайло Тихонюк, який невдовзі став одним з найвідоміших кравців у цілій Польщі. На великій виставці у Львові він представляв свої вироби на стенді міста Станиславова. Тихонюк шив різні моделі беретів, а також головні убори для греко-католицького, римо-католицького та іншого духовенства. Ці вироби в тодішній Польщі мало хто виготовляв, бо ринок збуту був специфічним, а пошиття цих головних уборів вимагало багато часу і великої кравецької майстерності. Тому не дивно, що клієнтура Тихонюка походила мало не з усіх регіонів Польщі.
Важливою подією для місцевої промисловості стало відкриття гарбарні ”Прогрес” по вул. Бельведерській, 121.
Вона відкрилася в 1920 році, а її засновник Ян Стопка був одним з найкращих фахівців у Галичині в цій галузі. Підприємство займалося вичинкою шкір різного ґатунку та обробкою хутра. В січні 1930 року в гарбарні сталася велика неприємність. Невідомі злодії проникли до складу і вкрали 217 шкір, які вартували кругленьку суму – аж 2400 злотих.
Гарбарня Прогрес у день урочистого відкриття.
Дуже прогресивне підприємство запрацювало по вул. Сапєжинській, 44 – шліфувальний цех для автомобільної промисловості З. Перхала.
Це підприємство володіло найдосконалішою технікою, доступною в ті роки, і займалося шліфуванням автомобільних циліндрів та інших деталей. Тут можна було замовити також ремонт автомобіля. Клієнтами підприємства були солідні державні інституції краю та численні приватні клієнти.
Особливою гордістю тодішнього міста було підприємство точної механіки Марека Устьяновича, що працювало по вул. Третього Мая, 12 (тепер вул. Грушевського). Воно займалося ремонтом сейфових механізмів, друкарських та рахувальних машинок.
Власник мав репутацію досконалого фахівця у цій галузі. Коли в 1932 році він відкрив своє підприємство в Станиславові, його клієнтами одразу стали як державні інституції, так і приватні фірми, які до того з приводу ремонту зверталися до львівських спеціалістів.
Найсолодшим “стартапом” міжвоєнного міста, без сумніву, була цукерня Міхала Крамарчика, що знаходилась по вул. Сапєжинській, 16.
“Потрібно визнати, що, перебуваючи у воєводському місті Станиславові, не можна втриматися від захвату, коли бачиш вітрину в новому приміщенні закладу Крамарчика, – писала тодішня преса. Ця цукерня з успіхом могла би працювати в столиці. Ціною великих капіталовкладень і багаторічних зусиль М. Крамарчик створив заклад, який є гордістю мешканців міста й окрасою Станиславова. Заклад облаштований згідно з закордонними зразками, з великим естетичним смаком. Належить підкреслити, що в облаштуванні закладу власник проявив справжній патріотизм, адже всі роботи виконували місцеві майстри та ремісники. Якщо ще зауважити, що цукерня може похвалитися високою якістю своїх виробів, то немає чому дивуватися, що тут часто збираються мешканці міста, щоб провести приємний вечір”.
Олена БУЧИК