Майже 45 років в палаці культури «Мінерал» функціонує народний музей історії і трудової слави ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ». У його залах виставлено понад 700 експонатів. Більшість – унікальні.
Експозицію музею становить історія розвитку гірничої, хімічної і нафтохімічної промисловості в Калуші, історія діяльності підприємств, розвитку соціальної інфраструктури, міжнародних зв’язків та розлога інформація про фахівців нафтохімічного підприємства.
5 червня 1975 року на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету Калуського хіміко-металургійного комбінату було прийнято рішення про створення музею історії і трудової слави. Через рік заклад культури розпочав свою діяльність. А вже у вересні 1978 року постановою Міністерства культури України музею йому було присвоєно звання «народний», розповів «Вікнам» екскурсовод Володимир Гудзоватий.
Соледобувна промисловість у місті датується 1437 роком. На той час Калуш був невеличким селом, де проживало близько 400 осіб. Добувати сіль розпочали 1447 року.
У 1571 році в місті існувало три солеварні з трьома свердловинами. Найбільше продукції видавала калуська жупа, з якої щорічно видобували 2500 бочок солі вартістю 2500 тис. злотих. Це вважалося досить хорошим показником, адже на той час одна корова коштувала 40-50 злотих.
Глибина соляних шахт на той час становила 40-50 метрів, тож потрібно було мати спеціальне спорядження. На той час єдиною тяговою силою були коні, зазначає Володимир Гудзоватий:
“На поверхні стояв манеж у вигляді великого барабану, обмотаний линвою. До цього барабану були прикріплені чотири великі дерев’яні ручки. До кожної з них був прив’язаний кінь, який ходив вліво-вправо. Коли тварина йшла вправо — значить, линва розкручувалася й опускалася вниз, коли вліво — навколо барабану линва закручувалася і підіймалася наверх. До манежу була прикріплена велика кліть, в якій у шахту спускалися шахтарі разом зі спорядженням та кіньми. До речі, кінь міг працювати в шахті не більше півтора-двох років. Адже тварини часто втрачали зір”.
Історичні джерела свідчать, що соляні поклади були розміщені по правий берег річки Сівки. Це теперішні вулиці Глібова, Вітовського, Львівська.
Знаменним для Калуша є 1853 рік. Адже тоді до міста привезли і встановили першу парову підйомну машину.
На відкриття прибув сам імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф I, який захоплювався другою у всій імперії паровою машиною. У Книзі для почесних гостей почесний гість залишив такі слова:
«Щасливо піднятися! Під багатославним правлінням Його цісарської-королівської Апостольської величності імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа I року Божою милістю імператора Австрії».
Парова машина фірми «Сильвін» була унікальною на теренах Австро-Угорської імперії. Тоді до Калуша почали приїжджати механіки та інженери з Європи. Вони не тільки набиралися досвіду в калуських шахтарів у галузі видобутку солі, але й ділилися своїми новаціями. Великими фахівцями у цій справі були угорці.
У музеї зберігся і детальний план опису технології солеваріння, датований 1852 роком. Приблизно такий самий процес до появи парової підйомної машини застосовували для солеваріння й у Калуші: спочатку у свердловину закачували воду, яка розчиняла і вимивала із надр сіль, а вже пізніше ропу піднімали на-гора і виварювали. Після випаровування залишалася сіль.
“Низка хімічних аналізів, виконаних у 1867 році хіміком Кріппом, підтвердила наявність в Калуші покладів калійних солей, придатних для хімічної переробки та промислового використання. Значний розвиток до цього часу калійної промисловості в Німеччині посприяв організації видобування калійних солей і в Калуші. У 1867 році було організовано підприємство, яке зобов’язалося, одночасно із одержанням вивареної харчової солі, видобувати також і калійні солі для потреб селян, які застосовували її у рільництві. Таким чином, Калуш був другим місцем у світі, де виникла калійна промисловість, яка була започаткована у Німеччині в 1862 році”, — розповідає краєзнавець та провідний геолог Калуської галургійної лабораторії ДУ Державного науково-дослідного і проектного інституту основної хімії “НІОХІМ” Юрій Садовий.
До середини ХІХ століття в місті формується шахта з видобутку калійних солей, шахтне господарство, відповідна інфраструктура. З 1869 року виробництво стає акціонерним товариством KALI. Окремо варто відзначити, що якраз у 1860-х — 1880-х роках вчені активно досліджують калуське родовище. Родовище віддячило дослідникам надзвичайно багатим складом. Окрім галіту, сильвіну, ангідриту і карналіту тут було виявлено полігаліт, гіпс, каїніт, лангбейніт, шеніт (пікромерит), кізерит, глазерит, леоніт, льовеїт, тенардит, мірабіліт, епсоміт, астраханіт, вантгоффіт і сингеніт, який має ще іншу назву — калушит, оскільки був відкритий у 1872 році мінералогом Я. Румфаном саме в Калуші.
У 1873 році спалахнула економічна криза і Калуське акціонерне товариство збанкрутувало, а в 1875 році — було ліквідоване. Змінивши кількох власників, калуська солевидобувна промисловість в 1922 році стала солепереробним комплексом.
У 1945-1950 роках було проведено дорозвідку всіх виявлених родовищ калійних солей, а в 1960-1963 роках — відбудовано шахту «Голинь».
Згодом на комбінаті створили учбово-курсовий комбінат для підготовки кваліфікованих кадрів. В 1954 році 34 працівників комбінату нагородили медалями «За трудову доблесть» і «Трудовою відзнакою». А згідно з наказом Міністерства хімічної промисловості УРСР від 22 березня 1967 року Калуський калійний комбінат об’єднали з Калуським хіміко-металургійним комбінатом.
Найбільш відома нагорода хімічного виробництва радянського періоду, яка міститься в народному музеї історії і трудової слави ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ», — «Золотий Меркурій», яке підприємство отримало 1980 року в Москві. Саме його копія впродовж 20 років стояла біля адміністративного корпусу нині нафтохімічного підприємства. Проте нагорода не за продукцію, а за міжнародну торгівлю. Ще однією визначною нагородою є діамантова зірка, отримана в 1996 році в Мехіко. Тоді підприємство відвантажувало продукцію більш як у 50 країн світу.
