Лікування – фізичне і психологічне – вкрай необхідне багатьом ветеранам, загалом усім, хто повернувся з війни на Донбасі. Цікавий і дієвий спосіб для цього знайшли в Карпатах – на Верховинщині. Гриби допомагають колишнім бійцям у реабілітації – виключно білі.
Про це йдеться у сюжеті ТСН.Тиждень.
Щоб відкрити перший у світі “Музей грибів”, верховинцю Юрію Соломченку вистачило старої гуцульської хати.
Соломченко – визнаний карпатський грибник номер один. Він знає майже все про таємничий третій світ – світ грибів, що розмістився між тваринами і рослинами. І з такими ж таємничими здатностями. Гриби можуть і вилікувати, і обдарувати енергією, вважає Юрій Соломченко. Створивши музей грибів, він прийшов до думки використати дуже потрібну саме для України їхню особливість.
“У нас в Україні є проблема реабілітації наших воїнів. Ми в районі зараз вирішуємо це в дуже такий цікавий спосіб. Ми робимо “Грибну роту України”, де хлопці будуть, які воювали, збирати гриби в лісі, сушити їх, продавати – і перезавантажуватися”, – каже Соломченко.
Грибна рота України, скорочено – ГРУ, такої немає в реєстрі жодного війська.
“Це певна така ідилія, відпочинок. Розумієте? Душевний спокій. Люди відключаються від всього”, – розповідає командир грибної роти, франківець Василь Абрамів із позивним Смерека.
Грибна рота України як проєкт оформилася минулого року. І виявилась дуже затребуваною.
“Це табір відпочинку і реабілітації учасників АТО, волонтерів, усіх, хто підкладали своє плече нашій перемозі”, – каже Абрамів.
Він розповідє, що ідея трансформувати хобі на бізнес-модель прийшла після знайомства із фанатом грибів Юрієм Соломченком. Василь на собі відчув типові для ветеранів складнощі адаптації до мирного життя.
“Якщо я пройшов війну, я потрапляю на якесь підприємство працювати, наприклад, я бачу 10 чоловік там відкупилися від армії, 10 чоловік десь втекло за кордон, а я один віддав свій святий обов’язок своїй державі так? І я ж не можу з ними спільну мову знайти”, – каже Абрамів.
Схожі емоції знайомі іншому ветеранові, фронтовому розвідникові, киянинові Олегу Давиденку із позивним Чуб.
“Ми трошечки там жили в інших умовах. Там психологічне навантаження інше. Тут доводиться шукати себе вже в певній сфері. Дуже важко найти”, – пояснює він.
Волонтерка Ольга після окупації покинула рідний Донецьк і переселилася до столиці. Вона говорить, що лише у горах її чоловік може спати у тиші.
“Якщо, особливо вночі, там десь 11-12, десь пролунає петарда або вибух якийсь, феєрверк, щось таке, то перший рік ми всі мали впасти на підлогу, під ліжко, якось десь схоронитися. Карпати дали спокій і наснагу щось робити далі”, – зазначає вона.
Чуб має у Карпатах свою справу – водить охочих у піші походи. Попри це для грибної роти теж знаходить час. Наприклад, облаштовувати майбутній штаб. Порожню хату у селі Шибеному на потреби воїнів віддав її власник.
У грибний сезон у відремонтованому будинку побратими і ночуватимуть, і різальний верстат для грибів встановлять, і сушарку облаштують.
“Ми ще маємо таку ідею – зробити грибний мотель, щоб туристи могли до нас прийти, гриби принести – і ми їм щось дамо, якийсь сувенір”, – пояснив Абрамів.
Поки що про справжній бізнес Грибна сотня лише мріє.
Минулий рік вважають тренувальним, тоді реалізували зібрані й висушені гриби до Європи через друзів-волонтерів з діаспори. Заробили небагато, до тисячі євро на всіх. Діють поки що як громадська організація, у планах оформити фірму.
Психологи не сумніваються, що справа до душі – один із найдієвіших засобів реабілітації ветеранів. Цьогоріч деякі вітчизняні підприємці обіцяють закуповувати у грибної сотні сушені гриби для своїх супермаркетів і ресторанів. Побратими чекають, коли ж гриби у найчистішій зоні Європи вродять по-справжньому.
