Олександр на псевдо «Пан» командир взводу та ТВО заступника командира одного з батальйонів 102 окремої бригади. Він родом із Києва. Повномасштабне вторгнення зустрів добровольцем уже на другий день війни. За цей час пройшов оборону Києва, бої за Бахмут, Часів Яр і Гуляйполе. До 102 бригади долучився на початку 2024 року, пише КУРС з посиланням на 102 окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщина.
“Починав солдатом. Потім був командиром відділення, головним сержантом, командиром взводу. Моє головне завдання це навчити людей виживати, воювати і повертатися живими”, – розповідає боєць.
Один із найважчих епізодів стався на Гуляйпільському напрямку.
“Ми зайшли на позицію густим туманом. Зі мною були лише перевірені хлопці. Тоді половина міста була суцільною kill zone. Безліч КАБів, «Гради», важка артилерія. Ландшафт змінювався щогодини. Хлопці працювали настільки чітко і холоднокровно, що я жодної секунди не пошкодував, що взяв саме їх. Махно, Беха – ви красавчики”, – каже Олександр.
Згодом запаси боєкомплекту, води й їжі почали закінчуватись. Доставити щось на позиції вже було неможливо. Тоді Олександр отримав наказ самостійно обрати момент для виходу.
“Ми чекали ще дві доби. Під ранок попередили наших пілотів і суміжників та почали рух. Попереду нас чекало 12 кілометрів під обстрілами. Небо буквально «кипіло». Від вибухів пірнали хто куди. Бували моменти, коли вже просто не було сил піднятись. Але на характері – вийшли всі”, – говорить Пан.
Для Пана саме це і є головним результатом — всі його хлопці залишились живі. Про тих, хто досі вагається, він говорить так:
“Думаєте, нам не страшно? Страшно. Але страх має бути контрольованим. Бо свободу і незалежність ніхто просто так не подарує. Незалежність здобувається тільки у боротьбі”, – каже Олександр.
Читайте також: Вийшов з коми у день народження: історія бійця з Коломийщини Олександра Воєводи
