Рідні полонених у Франківську вийшли на акцію “Не мовчи! Полон вбиває!”. Годину на перехресті вулиць Сахарова-Коновальця з плакатами і прапорами та закликами до солідарності стояли кілька десятків дорослих і дітей, пише КУРС.
“У вчорашньому обміні не було жодного азовця!” – не стримує сліз Ірина Іванова, мати військовополоненого захисника з Рогатинщини. Вона на акції – з невісткою і внуком.
“Нічого абсолютно ніхто не коментує. Сказали, що зараз домовленостей на обмін азовців немає. І все. І нам більше ніхто нічого не каже. На всіх держрівнях говорять: чекайте. А чого чекати? Ми не хочемо вірити, що їх покинули там”, – каже пані Ірина.
В її руках плакат “Моя мрія – синова воля” і лого “Азову”. Невістка з онуком – через дорогу. Хлопчик також тримає картонку із закликом звільнити полонених, які вийшли з “Азовсталі”.
“Наші діти ростуть на акціях. Внук Колінька виріс на них. Чотири роки син тата не видів. Відколи почав ходити, він на акціях з нами. Холодно нам – холодно йому, але він стоїть. Жарко нам – жарко йому, він стоїть. От 1 вересня – в перший клас. Ми мали таку надію… І знов виходить, що я поведу з невісткою до школи”, – ділиться жінка.
На акцію-нагадування про військовополонених Маріупольського гарнізону, а також усіх полонених і безвісти зниклих приїхали спільноти родичів з інших міст України. Зокрема, з Києва і Вінниці.
“Різні бригади, різні підрозділи. Багато є наших азовців. Сьогодні, знаєте, така символічна акція – акція вдячності тим людям, які не мають безпосереднього відношення до “Азову”, але приходять. Я побачила дуже багато людей, які стоять з плакатами “Азову”, щоби підтримати акцію, підтримати нас. Це дуже важливо”, – наголошує Ірина Іванова.
Франківка Олена Галюк – сестра колишнього військовополоненого, захисника Маріуполя і “Азовсталі”. Розповідає, що брата Павла, капітана морської охорони, було звільнено з полону в червні минулого року. “В полоні пробув в сумі 1123 дні, тобто три роки і майже місяць”, – каже Олена.
Повернувся брат надзвичайно виснажений, втратив 80 кг ваги. Переніс шість операцій. Після відновлення прийняв рішення продовжувати службу. “З вересня минулого року брат знову служить в загоні морської охорони”, – пишається сестра.
Поруч із нею – син Андрій, 11 років. Розказує, що старається ходити з мамою на всі такі акції. “Коли дядько був у полоні, я весь час ходив і ми дуже чекали. І от одного літнього дня мамі прийшла звістка, що він повернувся, що був обмін. Я дуже радів, бо не бачив його три роки. І я тепер хочу, щоби інші теж дочекалися, щоби всі повернулися з полону додому”, – говорить хлопчик.
“Вважаю, що не можна пропускати жодну акцію, тому що чим далі, тим більше сили, віра, надія покидають дівчат, хлопців, мамів, дружин, братів, сестер, які чекають. По собі знаємо, що це надзвичайно складна ситуація, складне моральне випробування – дочекатися. Знаємо, як важливо мати підтримку, бачити, що ти не сам, що приходять люди, щоби підтримати – і ті, у кого вже повернулися”, – додає мама Олена.
“Поки вони там, про нх мають пам’ятати тут”, – наголошує франківка Юлія Попова. Вона також не пропускає жодної акції нагадування про військовополонених з почуття солідарності і вдячності захисникам та їхнім родинам.
Юлія стоїть із плакатом, на якому фото чоловіка її подруги, бійця 95 бригади, нині військовополоненого: “Виходжу за нього і за його сім’ю”. Розповідає, що вони разом із подругою щоразу шукають у списках звільнених по обміну дороге прізвище.
“Чим більше людей буде виходити на такі акції, тим швидше буде результат – не маємо права припиняти рух за їхнє звільнення”, – вважає жінка.
Нагадаємо, Україні вдалося повернути з полону ще 193 захисників, серед них — шестеро прикарпатців.
