Автор каже, що працював над нею з 2012 року, а завершив лише тепер. Наголошує, що у книзі немає депресивності, а радше меланхолійність.
“Кімната для печалі” – сюжетно не пов’язані між собою оповідання Андрія Любки, які також можна вважати й романом, адже головним героєм є самотність. Покинуті, ревниві, зовсім юні й поглинуті спогадами про вже прожите життя – усі ці люди на межі відчаю знаходять власне місце для плекання туги, кімнату для печалі, захисну мушлю.
"Я люблю самотність, і це дуже природно для людини, – каже Любка. – Самотність допомагає нам відкрити себе. Самотність – це чи не найкращі миті в моєму житті. От, наприклад, зараз на презентації я ділюсь власною енергією, наче роздаю WI-FI. А самотність – це час, коли ти ніби вмикаєшся в розетку та наповнюєшся новою енергією".
Андрій Любка розповів, що деякі тексти редагував у невеликому містечку в Швеції, холодному й меланхолійному, пише Репортер.
"Саме там я й зрозумів, що збірка цих оповідань називатиметься "Книга для печалі", – говорить письменник. – Це особлива кімната, в якій людина може поринути у свої спогади, а також моменти з життя інших людей, які раніше були у цій кімнаті".
Андрій Любка також розповів, що вже має ідею для наступної книги.
"Це, мабуть, буде роман. Я вже збираю матеріали для нього, та писати ще не починав, – говорить письменник. – Думаю, роман вийде не швидше, ніж за два роки. А між тим, можливо, напишу ще якусь книгу, на кшталт "Спати з жінками".