Думками з приводу того, як Євросоюз реагує на проблему, Таня Малярчук ділиться у Фейсбук.
– Вже кілька тижнів моніторю, хто, що, де і як каже про біженців і роблю висновок, що позитивно-співчутливого або хоча б нейтрального ставлення до проблеми майже немає. Мене дивує, що весь свій гнів, породжений страхом і безпомічністю (бо ситуація справді унікальна і не пророкує Європі нічого доброго), люди виміщають саме на біженцях, фактичних жертвах, а не на тих, хто їх такими зробив. Зляться не на Асада, не на Європу, чи Америку, чи Росію, чи Іран, чи Ізраїль, чи Саудівську Аравію, чи Ісламську Державу – мабуть, найстрашніше, що породив ісламський радикалізм, а саме на біженцях. Чому так? Назвавши їх всіх брехунами, терористами і негідниками, вже не треба їх шкодувати? З метою економії почуттів?
Ніхто не стає біженцем добровільно. Біженець – це втрата особистості. Втікаючи, людина уподібнюється до тварини, мета якої вижити за будь-яку ціну. Така неймовірна кількість біженців, яка зараз штурмує підступи Європи, ще раз доводить, що не може в одній частині світу панувати розкіш і свобода, а в іншій – убозтво, хаос і смерть. Світ так чи так прагнутиме балансу сполучених судин. Біженці – це наслідок, а не причина всіх бід. Злитися на них – те саме, що злитися на комарів біля болота чи рій ос в кіоску з виноградом і кавунами. Поширюючи відео з ядучими коментарями, на яких натовп агресивних “тварин” прориває хорватські чи угорські кордони, ніхто чомусь не згадує про абсолютний провал європейської дипломатії в Сирії. Кому як не українцям краще знати, що означає ця вічна європейська “глибока стурбованість”, ці залаштункові ігри і подвійна мораль? “Європейці їм нічого не винні”. Винні.
У своєму праведному гніві ніхто не згадує про багаті країни Перської затоки, безпосередніх сусідів, які просто закрили свої кордони і від початку війни прийняли нещасних кілька сотень. Де мусульманська солідарність? В результаті основний удар припав на відносно бідні країни: Пакистан, Йорданію і Туреччину, які, природно, не можуть дати собі раду з мільйонами. Щоб подивитися, в яких умовах біженці живуть вже роками, і зрозуміти, чому вони платять останні гроші сталкерам, щоб виїхати з таборів будь-куди і будь-як, морем, сушею, пішки, тонучи в Середземному морі і задихаючись в кузовах вантажівок, задайте в пошук Jordanien Flüchtlingslager (німецькою або англійською буде більше фото).
Тут же й пояснення іншого поширеного стереотипу: “Основна маса біженців – мужики 18-35 років”. Не основна, але це правда, що кількість чоловіків і хлопців серед біженців трохи вища, ніж кількість жінок і дівчат. Тільки не тому, що всі вони – бойовики ІД. Просто більшість сімей можуть заплатити нелегальним перевізникам в Європу лише за одну людину, тому відправляють найвитривалішого і найсильнішого з-поміж себе у надії, що він доїде, отримає статус біженця і зможе перевезти до себе решту. Увесь процес займе не менше двох років (якщо чоловік доїде живим, звичайно). Дружина і діти чекають в таборах, де їм загрожує голод, хвороби і зґвалтування.
У своєму праведному гніві ніхто не згадує про роль Саудівської Аравії, Катару, Ірану та Ізраїлю, які фінансують виключно свої інтереси у цій війні і не в останню чергу саме тому в ній так багато фронтів, де всі б’ються з усіма, а ціле покоління сирійських дітей виростає в підземеллях, не знаючи, що таке школа. В Сирії немає “сторони добра”. Опозиція слабка і веде міжусобні війни. Це те, у що еволюціонувала б Самооборона Майдану, якби в українській революції переміг силовий варіант.
Ще один, невидимий, фронт – протистояння Америки і Росії. Знову ж таки, кому як не нам про це знати?
Америка підтримує групи опозиції, Росія – диктатора Асада. Тепер, коли підтримка Росії стала очевидною, зникає надія на можливе порозуміння між опозиційними групами і урядовими військами на умові відставки Асада. Відставка Асада могла би дати надію. Але нє. Всепобєдітєль і всеасвабадітєль ще не всіх асвабаділ. Російський інформаційний простір з усіх сил відбілює Асада, називаючи його мало не героєм, який самотужки бореться з тероризмом світових масштабів, хоча ця людина є першопочатковим винуватцем громадянської війни і тільки на захисті його одного, однієї людини тобто, в Сирії вже загинуло 10 тисяч солдатів.
Безумний, безумний світ. І в цьому безумному світі нікому не було і немає діла до людей. Вони тут лише статистика, похибка і перешкода. Тварини, які біжать, бо хочуть вижити. І вони будуть бігти. Добрі і погані, виховані і не дуже. Подобається це комусь чи ні. Біженці – це колективна відповідальність, а не колективна зневага.
Вчора вперше встрягла в якусь ФБ-дискусію, і дядечко, пояснюючи, чому не можна ЇХ пускати, перелічує всі можливі кліше, а наостанок каже: “Вони розмножуються в геометричній прогресії”. Це расизм, відповідаю я. На що дядечко у праведному гніві заявляє буквально: “Відколи це констатація факту стала расизмом, вибачтеся негайно!”.
Безумний світ, сповнений страху, смерті і агресії. Наша реальність.
