Відтоді відновлене історичне українське військове судно, яке, як і в давнину, споряджене гарматами та укомплектоване відчайдушними мандрівниками, пройшло безліч морських миль від Грузії до Британії.
Цього року уже друга козацька чайка "Спас" через Чорне море зайшла в український Дунай, пише ГК. Проект "Відкрити нове море", що відбувався за підтримки Українського культурного фонду, мав на меті розшукати тут нащадків козаків, які оселилися в цих краях після зруйнування Запорізької Січі.
"Крім того, з походів козацької чайки тепер утворився такий цікавий тризуб: Дніпро – Дністер – Дунай", – каже отаман цього походу, президент Фонду розвитку екотуризму "Витоки", відомий музикант і мореход, львівянин, що живе у Франківську, Роман Рось.
"З 2006-го, коли перший корабель був збудований, ми зробили дуже багато подорожей, кожного сезону – по дві-три. Знакових було кілька. Наприклад, у Батумі на День незалежності Грузії в 2008 році, коли москалі втопили там єдиний пожежний катер, що був на той час у порту.
Друга знакова подорож – на могилу Івана Сірка в Капулівку на Дніпрі. Третя – Азовське море і довкола Криму, як на мене, теж знакова. Цього року – пластовий вишкіл до Стамбула і поєднання трьох річок", – розповів Роман Рось.
Кожна знакова мандрівка, за його словами, має надмету. Цього разу хотіли перейтися Дунаєм і пошукати нащадків козаків, які колись переселилися туди. Чи донських, чи запорозьких. Зустріли. Усі вони є моряками.
"Дунай взагалі найбільш морська ріка в Україні. Є таке поняття у французів – "моряк ніжної води". Це зовсім не комплімент і стосується тих моряків, які ходять лише річками. Так от, у Ізмаїлі на Дунаї ми жодного такого не зустріли. Всі бачать в Дунаї вихід в море", – каже Рось.
Команда чайки зупинялася у Вилковому і Кілії.
"Йшли проти течії на двигуні. Місцеві липовани (старообрядці) вночі сітками перегороджують фарватер, бо ніби ніхто уже не ходить. То ми часом за собою тягали ті сітки. Доводилося стрибати у воду, зрізати їх з вала ґвинта. Більшість живе риболовлею і морем. Тому вперше відчуваєш себе у своїй тарілці. Такі порти є у Франції, Іспанії, та всюди по світу, де є море. У нас воно трохи браковане, завдяки совку. Але поволі, думаю, вирівняється. Потрібен час, щоби вималювалася в голові оця культура вітрильництва", – зауважує капітан чайки.
Зараз чайка стоїть в Ізмаїлі на судноремонтному заводі і чекає ремонту. Нова подорож – орієнтовно в червні.
"Думаємо зробити вишкіл місцевим курсантам на вітрилах, сходити в північну Туреччину по грецьких слідах", – поділився Роман Рось.
