У Юрія Іздрика від назви книги склалося хибне враження про її зміст:
"Я відразу внутрішньо стрєманувся, бо називається "Бомжі Донбасу", а тут незрозуміло, що діється. Очікується, що буде якась жорстка реалістична проза, або критичний реалізм щонайменше, або "чорнуха", або ще щось. Думав все, що завгодно, але це врешті-решт зовсім не те, що прочитав, бо виявилося, що книга зовсім не проста".
І навіть в передмові Іздрик написав: "не все тут так просто, як видається, а отже, не варто надто покладатися на очікування очевидного".
Головні герої книги – чотири безхатченки у рідному місті Олексія Чупи Макіївці, які знайшли літопис на закинутому заводі. В основі сюжету альтернативна версія історії України, для формулювання якої Олексієві довелось опрацювати кілька справжніх історичних джерел. Впродовж розвитку подій у книзі простежується міцний зв’язок автора із рідними локаціями. Вони і надихнули його на написання роману:
"У Макіївці приблизно півмільйона населення, і більшість фігачить на усіляких виробництвах вугільної промисловості, металургійної, хімічної і т. д. Є заводи уже непрацюючі, є й такі, що там працює всього один цех і вони фактично виглядають як закинуті. Одного разу, коли я гуляв в околицях свого району – там знаходиться один ледь жевріючий колишній титан промисловості "Макіївський металургійний завод", – я так подивився на всі ті стіни, ті всі розбиті рейки, по яких колись завозили вугілля і вивозили продукти металургійної промисловості, і мені чомусь здалося, що за цим усім повинно ховатись щось не доступне звичайним людям. Я собі так фантазував і в підсумку вирішив створити історію України, якою вона могла би бути, якби відбувалася в тих місцях, які до XVII-XVIII століття були незаселені. В нас, по суті, було голе поле, поки російські експедиції не знайшли вугілля. Така пустка мене налякала. Мені здалося, що вона мала якось утворитись і там мав хтось все витоптати та вирізати під корінь. Так зародилась ідея про роман з альтернативною історією", – ділиться спогадами Олексій.
Проводячи паралелі із тим, що відбувається зараз у Макіївці, в письменника закрадається думка, що в чомусь він міг би бути правий.
Основна мета цієї книги – спровокувати читача на роздуми та переосмислення нашої історії, що особливо актуально за сьогоднішніх умов.
Попри все, рідне місто Олексій любить та, перебуваючи на відстані, завжди сумує за ним. Зазначимо, у Макіївці чоловік, як і більшість місцевого населення, працює на заводі механіком ІІІ розряду. Каже, що така робота йому подобається, адже на ній голова вільна від зайвих думок:
"Міг би бути журналістом, але став машиністом", – жартує автор.
Чупа пише прозу з 2011 року. В доробку автора вже є чотири книги і триває робота над п’ятою.
