Кампанія широкомасштабних протестів української молоді – переважно студентів – тривала з 2 до 17 жовтня 1990 року. Студентське голодування на площі Жовтневої революції у Києві (на нинішньому майдані Незалежності) завершилося підписанням постанови Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту.
"1990. Ми були молодими, все життя лежало перед нами, і це життя ми могли легко віддати, бо, крім батьків (які ще тоді жили та не були старими) та друзів поруч (можна асоціювати з Україною у всіх її проявах), у нас не було ні перед ким ніяких зобов'язань, – пригадує атмосферу Революції на граніті учасник протестних голодувань Олег Наворенський. – І то було файно – адреналін, відчуття братства, самопожертви і любові, підсилені хімією, яку виробляв організм: десь день на третій у мене з'явилися болі у гомілках та запах ацетону в роті, загострилися слух, нюх: я за сотні метрів відчував тютюновий дим, за десятки метрів вловлював запах їжі, якою нас свідомо чи несвідомо провокували.
Пиріжки, якими нас закидувала якась бабця: "Вы голодные, так поешьте!", жінка, яка за пару метрів відразу за огорожею прямо перед моєю розкладачкою кусає величезне жовте червонобоке яблуко, а я чую його хрумкіт, його запах, бачу ці дрібні краплинки соку, що розлітаються навколо. По цей день не байдужий до таких яблук.
А на шостий день – їсти не хочеш, нічого не болить – ти повністю вільний і всіх любиш ще більше. Найкраще порівняння, яке спадає мені на думку: Бог – це любов, а ще свобода. І, як не дивно, відповідальність".