"Під карпатською горою, біля гнізда орла і барлогу ведмедя, стоїть хатчина. Тут не зустрінеш людей. Це місце відлюдника, де карпатські мольфари раз на рік проводять свій двотижневий піст – обряд очищення від всього злого, що сталося з ними впродовж року. І разом із тим насичуються силами для добрих справ у році наступному. Роблять вони це повністю нагими, без їжі і води. Після очищення, повні духовних сил, вони повертаються до своїх домівок і чекають зустрічей із тими, хто до них приходить…"
Це не уривок із збірки карпатських легенд. Такою розповіддю, пише Фокус, інтригує відвідувачів екскурсовод Музею гуцульської магії у Верховині.
Серед експонатів музею – магічні артефакти найвідомішого карпатського мольфара, вже покійного Михайла Нечая. З допомогою цих предметів він міг лікувати, розганяти хмари, налагоджувати госятм особисте життя і кар’єру.
Гуцульська магія не має нічого спільного із відьмацтвом Центральної України. Вважається, що її прийоми коріняться у римській культурі. У гуцулів немає відьом та чортів із їхніми атрибутами. А головними засобами мольфарів є гадяча палиця, громовий чапелик та осиновий хрест.
Громовий чапелик – це саморобний ніж, який мольфар робить на Різдво зі зламаної на першому покосі коси. Цей атрибут є в постійному контакті із мольфаром. Уважається, що коли його загубити, він все одно знайде шлях і повернеться до господаря. Без нього мольфар може втратити свої надзвичайні здібності.
Гадяча палиця – з її допомогою мольфару вдалося розділити змію і жабу, котру вона їла, залишивши живими обидві тварини. З допомогою такого артефакту Нечай розганяв хмари і викликав сонце зі сцени перед багатотисячною аудиторією на фестивалі "Червона рута" у 1989 році, для чого спеціально був туди запрошений.
Місцеві мешканці стверджують, що зараз розвелося багато шарлатанів, які видають себе за мольфарів. Головна відмінність – справжній цілитель ніколи не скаже, що володіє даром, і не буде зявлятися в людних місцях, мольфари завжди відлюдники. Слава про добрі справи мольфара сама розходиться серед людей, і люди самі знаходять дорогу до мага при потребі.
А от цілющі рослини у Верховині збирають не лише мольфари: практично всі місцеві мешканці ходять по них в гори і сушать, у тому числі на продаж. Верховинський ринок багатий на трави і зела – тут ростуть багато видів, які не зустрічаються в інших регіонах: арніка, корень калгану, чабрець, афини.
На під'їзді до статуї Лади Терношорськоі – українського Стоунхенджу м місцева мешканка вимочує у воді овечу вовну. Робить вона це кожен день – готує матеріал для ліжників. Це потрібно, щоби вимити з вовни сильний овечий запах, який не дуже подобається покупцям цих карпатських ковдр із орнаментами. Підготовка вовни триває не менше шести годин.
Вся ця архаїка дивовижним чином поєднується з найновішими досягеннями XXI століття. Центральну дорогу села Яворів з ідеальним асфальтовим покриттям прикрашають led-ліхтарі на сонячних батареях.
Новенькі котеджі для туристів обладнані Wi-Fi і доступні у booking.com. При цьому в кожному дворі можна побачити зіткані на верстататх ліжники з овечої вони.
Верховина ще не так щільно наповнена туристами, як, скажімо, Яремче. Вважалося, що їздити сюди незручно через низьку якість доріг. Але зараз трасу, яка формує туристичний маршрут "Золоте кільце Карпат" і об’єднує Коломию, Косів, Верховину, Микуличин та Яремче, майже повністю відремонтували.
Двомісний номер у верховинському котеджі влітку коштує від 200 грн, "полуторний" ліжник ручної роботи в Яворові коштує 450 грн, "двоспальний" можна вторгувати за 750 грн.
